Його край був вигадливо градуйований маленькими, розділеними правильними інтервалами мітками, в центрі знаходилася двоконечна стрілка, а за нею — двійко менших, допоміжних стрілок.
Рейлі стрільнув поглядом від дивного предмета на великого турка, який теж кидав занепокоєні погляди зі столу — на Рейлі та Рюстема, водночас намагаючись стримати свою цікавість. Рейлі напружив м'язи, забачивши потенційну можливість змінити хід подій, але турок теж був насторожі, і відступивши назад, погрозливо підняв рушницю. Рейлі стримався; трохи згодом він помітив, що Рюстем, вгадавши його намір, рясно спітнів від хвилювання і тепер нервово витирав з лоба піт.
А Тес очей не могла відірвати від загадкового пристрою.
— Що це?
Венс заходився ретельно вивчати знахідку.
— Ага, та це ж морехідна астролябія! — вимовив нарешті він здивовано. Потім швидко поглянув на Тес і помітив знічений вираз її обличчя. — Це — морехідний прилад, щось на зразок примітивного секстанта, — пояснив він. — Звичайно ж, тоді ще ніхто нічого не знав про таку річ як довгота, але...
Знана як «логарифмічна лінійка для небес», астролябія, найдавніший з усіх наукових приладів, була відома ще приблизно з 150 року до нашої ери. Першу астролябію створили грецькі вчені в Александрії, а потім вона потрапила до Європи завдяки арабському завоюванню Іспанії. Широко застосовувана арабськими вченими для визначення часу шляхом вимірювання висоти сонця, астролябія удосконалювалася і до п'ятнадцятого століття встигла перетворитися на надзвичайно цінний морехідний прилад; португальські моряки користувалися нею для визначення широти. Морехідна астролябія відіграла надзвичайно важливу роль у діяльності принца Генріха Мореплавця, сина Жоао, короля Португалії, допомігши йому заслужити таке прізвисько. Впродовж багатьох років його флот потайки використовував астролябію і був єдиним флотом, здатним плавати у відкритому морі. Вона була надзвичайно цінним приладом протягом усієї португальської епохи великих відкриттів, яка завершилася появою Христофора Колумба у Новому світі 1492 року.
І невипадково принц Генріх був правителем ордену Христового від 1420 року до самої смерті року 1460-му. Цей португальський військовий орден вів свій початок ні від кого іншого, як від тамплієрів.
Венс і далі обстежував астролябію, обережно перевертаючи її, придивляючись до міток на зовнішньому обідку.
— Як цікаво! Коли ця штука дійсно виготовлена тамплієрами, то вона є старшою більше ніж на сто років від тих приладів, які нам доводилося бачити. — Тут голос його перервався — професор намацав у торбині іще щось. Це був шкіряний згорток. Розгорнувши його, Венс знайшов невеличкий пергаментний аркуш.
Рейлі відразу ж упізнав почерк — той самий, як і в закодованому рукописі, завдяки якому всі вони тут опинилися. Була лише одна відмінність — інтервали між словами.
Цей лист був незакодований.
Тес також помітила схожість.
— Це від Еймара, — вигукнула вона.
Але Венс не чув її. Професор відійшов убік, поглинутий змістом аркуша, який він тримав у руках. Спливали напружені секунди, а він стояв осторонь і читав. Коли ж він нарешті повернувся, то на обличчі його був вираз досади, змішаної зі смиренністю, яка означала необхідність скоритися обставинам.
— Виявляється, — мовив він похмуро, — що це іще не кінець нашої подорожі.
Тес стало зле. Вона знала, що їй не сподобається власне запитання, але все ж спитала:
— Про що йдеться у листі?
61
Східне Середземномор'я. Травень, 1291 рік.
— Спустити баркас на воду!
Попри буревій, що шаленів довкола, крик капітана оглушливою луною відізвався у голові Еймара. Коли іще одна велетенська хвиля злобно налетіла на галеру, всі його думки зосередилися на маленькій скриньці, і він кинувся на бак.
Я мушу врятувати її.
Еймар блискавично згадав першу ніч їхньої подорожі, коли, пересвідчившись, що команда і решта його братів поснули, вони з Гуго потихеньку пробралися на бак. Він стискав у руках ковчег, ввірений йому Гійомом де Боже. У тамплієрів і так було повно ворогів, а тепер, після поразки у Акрі, їхній орден став дуже вразливими. Скриньку треба було надійно приховати, щоб її не знайшли при обшуках та репресіях, які могли їх спіткати. Еймар поділився своєю тривогою з Гуго невдовзі після того, як вони відпливли з Акри — і він, і Гійом де Боже беззастережно довіряли капітанові. І той запропонував чудове і дещо неочікуване вирішення виниклої проблеми.
Еймар пригадав також, як вони вийшли на ніс корабля, і Гуго підніс смолоскип та висвітив глибоку виїмку, видовбану в шиї сокола. Ця виїмка була трохи більшою за розміри самої скриньки. Гуго видерся нагору і сів верхи на носову фігуру. Еймар востаннє поглянув на пишно оздоблену скриньку, подав її капітану, а той обережно засунув її в отвір, Поруч на жаровні стояв невеличкий чан з розплавленою смолою — її поверхня повільно погойдувалася в такт із усе більшими і більшими хвилями, через які торував свій шлях «Храм Сокола». Коли скринька міцно увійшла у приготовану для нього схованку, Еймар обережно став набирати розплавлену смолу металевим горщиком з довгою ручкою і подавати його Гуго, а той заливав смолу у проміжки між скринькою та стінками виїмки. За кілька хвилин на гарячу смолу вилили цеберце води, і догори шугонула хмара палючої пари. Гуго кивнув Еймару, і той подав йому останній компонент схованки для ковчега. Це був товстий дерев'яний цурбак, виточений під вигин шиї сокола; його наклали на отвір. Гуго закріпив цурбак, забивши його дерев'яними кілками, кожен із великий палець завтовшки, а потім все це знову залили розплавленою смолою, якій швидко надали твердості за допомогою води. Коли справу було зроблено, Еймар трохи почекав, доки Гуго не спуститься з носової фігури на безпечну палубу.
Озирнувшись довкола, Еймар пересвідчився, що ніхто не помітив їхніх дій. Він згадав про Мартіна Кармоського, який відпочивав у трюмі. Розповідати своєму протеже про те, що вони зробили, не було потреби. Згодом, у порту, така потреба може виникнути, але поки що нехай про місцезнаходження скриньки знають лише він та Гуго. Що ж до її змісту, то до ознайомлення з ним молодий Мартін був іще явно неготовий.
Спалах блискавки повернув Еймара від спогадів до халепи, в яку вони зараз потрапили. Насилу пробираючись крізь шквали дощу, він майже дістався до баку, але в цей момент ще одна гігантська хвиля налетіла на «Храм Сокола». Її страхітлива сила збила його з ніг і швиргонула об столик для мап, гострий кут якого врізався йому в груди. Тут до Еймара швидко підскочив Мартін; не звертаючи уваги на протести, які наставник вигукував здавленим від болю голосом, молодий рицар затягнув його до баркаса, який уже чекав на них.
Еймар впав всередину, але, незважаючи на пронизливий біль в грудях, підвівся саме вчасно, щоб побачити, як, перебравшись через борт, у баркас заліз Гуго. Капітан міцно тримав у руці якийсь дивний круглий пристрій і настроював його для роботи. То був навігаційний прилад, яким, як бачив Еймар, капітан часто користувався раніше. Рицар розлючено гепнув кулаком об борт баркаса, безпомічно спостерігаючи як носова фігура сокола спочатку гордовито бовваніла над шаленіючим морем, а потім тріснула як суха гілка і зникла під товщею спіненої води.
62
Серце Тес на мить завмерло, і їй раптом забракло повітря. Вона через силу сприймала почуте, не ймучи йому віри.
— І оце все?! Після всього, що сталося, нам іще доведеться шукати скарб тамплієрів на дні морському? — Роздратування хвилею накотилося на неї. Знову не поталанило. У її голові панував повний безлад. — І до чого тут ця таємничість, скажіть будь ласка? — простогнала вона з незадоволеною і похмурою міною на обличчі. — Навіщо було кодувати листа? Чому б не повідомити тамплієрам у Парижі, що скарб втрачено назавжди?
— А для того, щоб підтримувати блеф, — дещо задумливо відповів Венс. — Доки вони могли підтримувати ілюзію досяжності того, що втратили, їхня справа продовжувала жити. І їхнє життя було у безпеці.