Вона попрямувала до центральної площі, знайшла там водія, який їхав до монастиря в Панормітісі, що біля невеличкого поселення Маратонди. Після нетривалої і тряської подорожі він висадив Тес на околиці містечка. Коли вона проходила повз купки будинків, то надибала двох рибалок, які врятували її та Рейлі. Чоловіки надзвичайно зраділи і заходилися умовляти випити з ними філіжанку кави в маленькій місцевій таверні. Тес люб'язно погодилася.
Попри суворі обмеження, накладені на їхню розмову мовним бар'єром, Тес здогадалася, що були знайдені нові уламки водолазного судна. Рибалки провели її до невеликого сараю за таверною і показали шматки дерева та скловолокна, підібрані на березі затоки. Спогади про шторм і катастрофу наринули на Тес, і їй стало сумно при згадці про чоловіків, які загинули на «Савароні», і чиї тіла вже ніхто і ніколи не знайде.
Тес подякувала рибалкам і незабаром уже йшла пустинним, відкритим усім вітрам берегом. Бриз доніс до неї збадьорюючий запах спіненого моря, і вона з полегшенням побачила перші проблиски сонця, яке після своєї довгої відсутності пробивалося через хмари. Човгаючи ногами по піску, вона йшла вздовж лінії води, і в її уяві спливали неясні спогади про той важливий ранок.
На дальньому боці пляжу, звідки вже не було видно маленького поселення, розташованого біля бухти, Тес натрапила на чорні валуни, що стирчали з піску. Видершись на один із них, вона знайшла пласку ділянку і сіла, охопивши руками коліна і вдивляючись в море. Далеко від берега з води стриміла велика скеля, навколо якої плескалися маленькі хвилі з білими вершечками. Ця зловісна скеля була ще однією небезпекою, якої їй та Рейлі вдалося уникнути. Зачувши крики чайок, Тес підвела очі й побачила двох птахів, що, наче розважаючись, шугали вниз, підбираючи мертву рибу.
Раптом вона усвідомила, що по щоках у неї котяться сльози. Насправді вона не ридала і навіть не плакала. Сльози з'явилися самі по собі. Потім вони зникли так само несподівано, як і з'явилися, і Тес збагнула, що тремтить, але не від холоду. Це було щось первісне; воно йшло з глибини її єства. Відчуваючи потребу якось позбутися цього неприємного стану, Тес підвелася і пішла далі. Пробираючись поміж кам'яних валунів, вона знайшла вузьку стежину, що зміїлася вздовж берега.
Стежкою Тес пройшла повз іще трьох скелястих виступів і опинилася біля іншої, більш віддаленої затоки на південному краю острова. Не видно було жодної дороги, яка б вела туди. Незайманий піщаний берег вигинався дугою і закінчувався ще одним кам'яним узвишшям, яке переходило у зубчастий виступ.
Крізь сутінки, що вже наближалися, вона поглянула на берег, і увагу її привернув якийсь дивний предмет. Він лежав на дальньому краю затоки біля скелястих валунів. Тес примружилася, намагаючись якомога краще придивитися, і відчула, як пришвидшилося її дихання, а у роті пересохло. Серце шалено закалатало. «Не може бути, — подумала вона, — це просто неможливо». Мить і Тес уже бігла по піску, ще мить — і вона зупинилася, важко дихаючи, за кілька метрів від дивного предмета, не вірячи своїм очам.
Перед нею лежала носова прикраса — фігура сокола, вся обплутана кріпильним мотуззям, а поруч знаходилися наполовину спущені жовтогарячі надувні подушки.
Сокіл був неушкодженим.
80
Тес нерішуче простягла руку і доторкнулася до нього. Вона погладила його рукою, очі її широко розплющилися, і уява понесла її через епохи до часів рицарів-храмовників, до Еймара і його соратників, до їхньої фатальної подорожі на «Храмі Сокола».
Клубок спогадів заполонив її розум, коли вона спробувала пригадати Еймарові слова. Що саме він сказав? Скриньку помістили у заглиблення, видовбане в маківці соколиної голови. Порожнину, що залишилася, заповнили смолою, потім закоркували підходящим за розміром дерев'яним бруском, який міцно закріпили, забивши кілочками. Опісля все це знову покрили смолою.
Тес ретельно оглянула голову сокола. Побачивши ледь помітні залишки смоли, вона помацала довкола них вправними пальцями і знайшла краї заглушки, а також кілочки, які її кріпили. Вся ізоляція була ніби неушкодженою, і схоже було на те, що вода не змогла проникнути у вкриту смолою порожнину. З того, що вона побачила, можна було зробити однозначний висновок: вміст скриньки не постраждав і залишився неушкодженим.
Озирнувшись довкола, Тес знайшла дві каменюки і, користаючись ними як молотком і долотом, спробувала розкоркувати порожнину. Верхній шар дерева відламався досить легко, але смола виявилася на диво непіддатливою. Понишпоривши на березі, Тес натрапила на іржавий залізний прут, гострим кінцем якого вона почала видряпувати смолу. Працюючи похапцем, забувши про обережність, хоча професія археолога вимагала надзвичайної делікатності у поводженні зі знахідками, вона спромоглася таки продряпатися до порожнини. Вона вже могла бачити краєчок скриньки — маленької і оздобленої прикрасами. Витерши піт з чола, Тес продовжувала і незабаром вже зчистила достатньо смоли довкола скриньки, щоби піддіти її залізним прутом. Охопивши маленьку скриньку пальцями з усіх боків, вона нарешті витягла її назовні.
Збудження хвилею нахлинуло на неї; вона намагалася стримати його, але це було майже неможливо. Ось вона, скринька — у її руках! Нарешті вона знайшла її! Незважаючи на хитромудре срібне оздоблення, скринька виявилася навдивовижу легкою. Всівшись у затишку під великим валуном, Тес ретельно оглянула свою знахідку. На скриньці була залізна защіпка, не засув, а просто коване кільце. Вона взяла каменюку і почала гепати об защіпку. Нарешті та відстала від дерева і Тес змогла зняти кришку і зазирнути всередину.
Повільно і обережно витягла вона вміст ящичка. Це був пакунок, замотаний у щось на кшталт промасленої шкури, дуже схожої на ту, у яку Еймар загорнув астролябію, обв'язавши її шкіряними ремінцями. Дуже повільно розгорнула Тес цю шкуру. У ній знаходився загорнутий у вичинену шкіру старовинний рукопис. Як тільки вона його побачила, то відразу ж здогадалася, що то є таке. Незрозуміло чому, але згорток здавався їй на диво знайомим, а простота його лише підкреслювала надзвичайну важливість його змісту. Тремтячими пальцями Тес трохи підняла обгортку і прикипіла поглядом до написів на першому аркуші пергаменту. Літери на ньому вицвіли, але їх можна було прочитати і, наскільки вона могла судити, вміст згортка залишився неушкодженим. Тепер вона анітрохи не сумнівалася, що є тією людиною, котрій першій пощастило побачити міфічний скарб рицарів-тамплієрів, відтоді як сімсот років тому назад його помістив у скриньку Гійом де Боже і ввірив Еймару де Війєру.
Але це вже був не міф.
Це була реальність.
Вкрай обережно, знаючи, що це треба робити в лабораторії, або, принаймні, в приміщенні, але не в змозі протистояти спокусі, Тес трохи ширше розгорнула рукопис і піднесла його до очей. Вона впізнала знайомий коричнюватий відтінок використовуваних у ті часи чорнил, які вироблялися із суміші сажі, смоли, винних відходів та чорної рідини, що виділяла каракатиця. Почерк розібрати було важко, але все ж Тес розпізнала декілька слів — достатньо для того, щоб зрозуміти, що текст написано арамейською мовою. У минулому їй доводилося стикатися з нею, і тому вона могла відрізнити її від інших мов.
Тес завмерла, із захватом роздивляючись рукопис, що був у її руках.
Арамейська.