— А казав, що броньовики водив… — зненацька вихопилося в Грицька.
— Водив, — ствердив Яновський. — Перед війною і в чотирнадцятому році командував броньовим батальйоном, ось і доводилося водити…
— А я гадав: свій брат — шофер.
— Можна сказати, що й шофер, — зауважив Олег Данилович. Твердий клубок підступив йому до горла, утруднював дихання, він зробив спробу проковтнути його, та клубок не зникав, і Яновський, збліднувши, мовив мало не пошепки: — Я тут весь перед вами, і робив як міг… А те, що завгаром висунули, не моя вина, це Шубравський вигадав, а губвиконком згодився.
— Правда? — обернувся до кадровика Синиця.
— Чиста правда, — ствердив той. — Товариш Яновський заперечував, та питання було погоджене з самим головою губвиконкому.
— А нас запитали? — раптом утрутилася Дороговказ. — Нас, робітничий колектив? Може, ми не хочемо під контрою ходити, білогвардійцем клятим!
— Товариш Яновський у білій армії не служив, — заперечив Сперкач, — ми перевірили це. Крім того, на роботу в гараж його послав сам заступник голови ДПУ товариш Горожанин.
— Я так і знала — й чекістам голову задурив!
— Ти, товаришко Дороговказ, помовч! — нараз підвищив голос Синиця. — Давайте розбиратися: є претензії до Даниловича по роботі чи нема? Те, що полковником був, інша річ. Я так зрозумів, — перехилився до Сперкача, — він у Денікіна та Колчака не служив і в наших братів не стріляв, так?
— Точно. І ще хочу додати: є вказівка використовувати колишніх спеціалістів, тобто царських. Он товариш Тухачевський також царським офіцером був, а тепер наш червоний командарм. І колишній царський генерал Василь Рапцов тепер у військовому окрузі служить начальником мобілізаційного штабу. Якщо царські спеціаліста відреклися від свого минулого й хочуть чесно працювати, ми за. Ось така лінія тепер вийшла.
— Знаємо, що вони хочуть… В разі чого ніж у спину. Горбатого могила виправить! — не здавалася Дороговказ.
— Кажу: помовч! — Стукнув кулаком по столу Синиця. — Ще раз питаю: до товариша Яновського претензії по роботі є?
— Полковник… — зареготав Грицько. — Та який він до біса полковник? Я в окопах устиг належатися, то полковники від нас були аж ген!.. А Данилович свій, він мені машину так відрегулював, що тягне, як звір. А ви кажете, полковник…
— А у вас, Віро Кирилівно, є претензії до завгара?
Дороговказ здивовано витягла шию:
— І ти ще питаєш про претензії? Може, й не маю… Але нутром відчуваю: не наш він.
— І давно це ти стала відчувати?
— Я, товаришу Синиця, за свої слова відповідаю. І тобі слід добре подумати, перш ніж виправдовувати цього полковника.
— Звідки взяла, що виправдовую?
— А в мене класове чуття є…
— Ну, пішло-поїхало! — вигукнув Грицько. — Зараз орієнтири ставитиме… А я за Даниловича. Працює добре, шофери поручаться за нього.
— Чого за всіх розписуєшся? — заклекотіла гнівом Дороговказ. — Він вам, солдатам, пики на фронті чистив, а їй й зараз перед ним стелешся!
Грицько підвів на Яновського враз помертвілий погляд.
— А справді, — пробубонів, — у нас був поручик Думанський, то в нього руки просто свербіли, але, — посвітлішав, — ви мені таке не кажіть. Ну як може Данилович?.. Не може він, бо ніяк не може, і я це знаю.
— Отже, — запитав Синиця, — у тебе, Грицю, нема претензій до завгара?
— Виходить, нема.
— А у вас товаришко Дороговказ?
— Гнати його поганою мітлою!
— А претензії?
— Ти на мене не тисни, товаришу Синиця, Я в тебе питаю, де твоя пролетарська свідомість?
— Ти з себе, товаришко Дороговказ, пролетарку не роби, — рівно зауважив Синиця. — Хто позаминулого року ларьок на Євбазі тримав? Обрали тебе до місцевкому, то й дякуй колективові, що ми до тебе претензій не маємо, працюєш ти добре, а от своїм класовим чуттям не хвалися!
— Мій батько працював на “Арсеналі”…
— Яке це має відношення до Яновського?
— Все одно рота мені не затулите!
— Отже, претензій у тебе до завгара нема?
— Я проти нього. Вимагаю прийняти резолюцію і передати її у губвиконком: профспілка виявляє політичне недовір’я колишньому царському полковнику Яновському й вимагає відсторонити його від обов’язків завгара.
— Я проти, — сказав Грицько.
— І я також, — підтримав його Синиця. — Наше засідання закінчене. Всі можуть бути вільні.
— Хвилинку, — підвівся Олег Данилович. — Я хочу внести деяку ясність. Мене цілком влаштовує робота слюсаря або механіка. Я і прийшов до гаража, аби ремонтувати машини. — Перехопив теплий погляд Грицька, зупинив очі на Синиці: той дивився на нього спокійно — ні засудження, ні доброзичливості не прочитав на його обличчі.