Грунтенко подивився на Лазаренка недовірливо й запитав:
— І ви справді сподіваєтесь підняти на Поліссі повстання? Власними силами, без закордонної підтримки?
— Керівні діячі ПВА упевнені в успіхові повстання.
— Армія на двісті щабель…
— Тільки початок, панове. Якщо додати ще ваших сто… Маємо ще надію встановити зв’язок з отаманами, що діють на Київщині.
— Отакої!.. Оженили нас, не питаючи згоди… — Обличчя в Длугопольського витягнулося.
— Ллє ж ви, сподіваюсь, розумієте, що червоним значно легше знищити наші роз’єднані загони, ніж моноліту повстанську армію?
— Монолітну?.. — Грунтенко не приховував іронії.
— Монолітною і боєздатною вона може стати лише завдяки нашим спільним зусиллям.
— Відстані, — похмуро зауважив Длугопольський, — зони дії наших загонів роз’єднує понад сто верст. У нас тут усе вже якось усталилося: свої люди на хуторах, явки, зв’язкові, маємо навіть інформацію про пересування червоних частіш. Щоправда, в районі Коростеня більші ліси, а це неабиякий фактор… І що ж конкретно пропонує головнокомандуючий Повстанською Волинською армією Панас Петрик? — запитав.
— Панас Григорович хоче зустрітися і відверто обговорити всі проблеми. Саме з цією пропозицією я і йшов до Високої Печі.
— ПВА встановила зв’язок з Центральним штабом? — раптом запитав Грунтенко.
— На жаль, зв’язки з закордонним центром обірвано… — Розвів руки Лазаренко.
— Так я і знав. Тому й прийняли рішення самотужки піднімати повстання? Розраховуєте на успіх?
— Особисто я вважаю повстання перспективним! — Опуклі очі Лазаренка засвітилися жовтуватими вогниками. — Проте, панове, я не маю повноважень обговорювати а вами це питання.
“Божевільний?.. — майнула думка в Грунтенка. — І чи не всі ми божевільні? І я в тому числі? Але ж я, здається, все ж не втратив глузду…”
Сказав:
— Ми маємо унікальну можливість поновити канал зв’язку з Центральним штабом. Наша людина зараз у Києві і, певно, скоро виїде до Варшави. Дочекаємося її повернення, а вже потім прийматимемо остаточні рішення.
— Не заперечую, — швидко сказав Длугопольський: сама думка про те, що слід іти під руку Петрикові, була нестерпною. Довелося докласти стільки зусиль, аби зайняти місце Таргана, нарешті відчув себе справжнім отаманом — і все собаці під хвіст?..
— Мабуть, ви маєте рацію, — погодився Лазаренко. — Але ж і відкладати надовго угоду небажано. Пропоную зустрітися через місяць у отця Леонтія.
Грунтенко заперечив:
— Не треба у Високій Печі. Отець Леонтій людина надійна, проте через нього підтримуємо зв’язок з Бердичевом, і хтось може звернути увагу на чужих людей, щось запідозрити, повідомити ДПУ — а вони нам засідку…
— Запрошуємо пана Петрика у Трощу, — сказав Длугопольський. — Село віддалене, й ми контролюємо всі підходи до нього.
Лазаренко хотів зауважити, що негоже самому командувачеві ПВА пхатися за тридев’ять земель, але вчасно зупинився: Длугопольський може послати його разом із самим Петриком під три чорти. Зрештою, Петрик більш зацікавлений в об’єднанні, ніж командир Трощанського загону: цьому справді треба кидати насиджені місця й передислоковуватися заради ще туманних перспектив.
— Гаразд, — погодився по роздумі, — через отця Леонтія ми тільки дізнаємось про день зустрічі.
Длугопольський полегшено зітхнув: через місяць вони матимуть звістку від Петлюри, а там буде видно…
19
Костянтин Прокопович закотив парусинові штани вище колін і стояв за два кроки від берега, з приємністю відчуваючи, як вода холодить йому литки. Течія зносила поплавець за лічені секунди, й доводилося весь час змахувати вудкою. Клювало добре, у рибнику вже плюскотіли з десяток підлящиків і один справжній, статечний трифунтовий лящ.
Поплавець різко, пішов углиб, Костянтин Прокопович підсік рибину, з задоволенням відчувши, як одразу затремтіла волосінь і прогнулося вудилище.
— Надю, тягни підсаку!.. — Загорлав і повів рибину до берега обережно, щоб не зірвалася, з душевним трепетом відчуваючи, яка вона велика й сильна. Лящ вигулькнув з води за два сажні від нього, ковтнув повітря й відразу ліг на бік. Костянтин Прокопович уже сміливіше потягнув його до берега й полегшено зітхнув, побачивши, що риба потрапила до спритно підставленої Надею підсаки. Лише тоді позадкував до берега й знеможено сів на пісок.