Микола Прокопович поділився своїми побоюваннями з дружиною, й та одразу підтримала його. Тоді й виникла ідея доручити написання статті Толпизі — тим паче, що брат Костя вже мав з ним розмову й залучив до Центру дії.
Костянтин Прокопович запропонував також влаштувати пікнік, сполучити приємне з корисним, він був запеклим рибалкою, та й братові, вважав, не завадить відпочити на свіжому повітрі.
Костянтин Прокопович знав на Трухановому острові всі більш-менш пристойні рибальські місця. Сьогодні, правда, довелося, згнітивши серце, піти на компроміс: найкраще ловилася риба на кам’яній косі в кінці острова поблизу Ланцюгового мосту, та вони зупинилися на пляжі під верболозом, — ну що ж, все обернулося на краще: невідомо, чи витягнув би такого ляща на косі.
Костянтин Прокопович простягнувся голим черевом на піску, підгорнувши його під груди, дивився зачудовано, як швидко пораються жінки, як на білій скатертині з’являються редиска і огірки, круто зварені яйця, ковбаса й пиріг з капустою. І як урочисто дістає з плетеного кошика Марія Данилівна пляшку справжньої білоголової горілки, як ставить її посеред скатертини, оточуючи маленькими, щоправда, не кришталевими, але пристойного скла чарочками.
Серце Костянтина Прокоповича тенькнуло, він розчулився і хотів поцілувати руку братової, та уявив себе 8 голими грудьми і в закочених вище колін пом’ятих штанях — обмежився тим, що обдарував Марію Данилівну солодкою посмішкою і вигукнув голосно й патетично:
— Першу чарку пропоную за нашу годувальницю пані професорову, яка може прикрасити найвишуканіше товариство!
Марія Данилівна заперечливо замахала руками, а Костянтин Прокопович спритно відкоркував пляшку й наповнив чарки — жінкам, правда, по половинці, але вони не протестували. Надя тільки для годиться торкнулася горілки губами.
Випили по першій, від другої Микола Прокопович фактично відмовився, налив лише на денце, і не тому, що не хотів. Горілка смакувала йому, й шлунок приємно зігрівся, проте вважав: слід хоч трохи підпоїти Толпигу, аби той зробився поступливіший і не відкинув їхню пропозицію. Тому й підняв чарку за світлий розум і гостро публіцистичне письмо Бориса Миколайовича, талант якого, на жаль, ще мало помічений громадськістю. Однак тут же висловив надію, що ця справа поправима, перед справжнім талантом не може не відкритися широка дорога і особисто він докладе всіх зусиль, аби допомогти молодому колезі.
Борис Миколайович випив, не поморщившись, і не заперечував професорові. І сам був високої думки про свої здібності, похрумкотів огірком і зауважив: сувора дійсність обмежує можливості справжнього журналіста. Сказав навіть прямо:
— Якщо хочеш побачити своє ім’я у пресі, танцюй під більшовицьку дудку. Хіба “Пролетарська правда” чи якась інша газета видрукують тебе? Горлопанять про свободу слова, а ця свобода обмежується їхніми догмами й навіть уподобаннями редактора.
Костянтин Прокопович відірвався від закуски й мовив безапеляційно:
— Ви — член Київського обласного Центру дії, добродію. І наша організація надає вам трибуну. Саме тому ми й запросили вас сюди, далі від людських очей, щоб обговорити деякі аспекти справи.
Очі Бориса Миколайовича спалахнули цікавістю.
— Нелегальне видання? — запитав. — Невже вал удалося?..
— Що ви, що ви, — енергійно захитав головою Микола Прокопович. — Де взяти папір, шрифти, друкарські верстати? Та й як уберегтися від всюдисущих чекістів? Пі, Борисе Миколайовичу, надрукуєтесь ви в Парижі, така перспектива вас улаштовує?
— Ще б пак! Проте кому ми потрібні в Парижі? З нашими суто совдепівськими проблемами?
— Отут ви й помиляєтесь. Точніше, непоінформовані. Керівництво Центру дії вимушене поки що перебувати в Парижі, там же видасться наш центральний орган — журнал “Новь”, для нього й треба написати статтю.
— Тема? — коротко запитав Толпига.
— Про наші нинішні проблеми, — невизначено пояснив Микола Прокопович. — Саме для того, щоб визначити тему, ми й зібралися тут. Вважаю, стаття має довести кризу ідеології більшовизму, повинні акцентувати на тому, що Радянська влада вичерпала себе, неминуче йде до власного кінця, і цей кінець уже видно неозброєним оком.
— Справедливо, але дещо абстрактно, — зауважив Василенко-молодший, — стаття має оперувати конкретними фактами.