Ще одна з помилок Плеханова: їм треба було мати твердішого лідера, у того ж Леніна слово не розходиться з ділом, а всілякі Мартови та Чернови набалакали сорок бочок арештантів, взяли навіть гору в радах робітничих та солдатських депутатів — один крок, навіть півкроку до єдиновладдя в країні — не ступили, пробалакали.
А що робимо зараз, майнула думка, знову балакаємо, пишемо статті…
Однак на цьому етапі це єдино правильний шлях: готувати громадськість до усунення більшовицької диктатури, починати, так би мовити, з азів.
20
У Парижі йшов дощ. Петро Вовк стояв на вузькому балкончику мансардного готельного номера й спостерігав буржуйське життя. Дощ, а люди все ж ходять, під парасольками чи піднявши коміри плащів, і вітрини виблискують дзеркальним шклом.
І чого тільки нема у тих вітринах!
Петро приїхав уранці і, поки його везли від вокзалу до готелю на бульварі Пуасоньєр, встиг надивитися. Перше враження було: навіщо? Навіщо все це виставлено, адже люди спокійно проходять попід вітринами, й рідко хто зазирає до буржуйських крамниць. Виходить: купують мало, отже, у трудящих нема грошей, а багаті буржуї становлять меншість населення, то навіщо ж магазини на кожному кроці? Взуттєві, галантерейні, годинникові, готового одягу, а в одній вітрині стояла безсоромна напівгола дівка з пап’є-маше в самих коротеньких панталонах і в чомусь дуже прозорому на грудях — невже дівчата тут справді носять таке? Ну, ще буржуйки й такі, що швендяють тротуарами, погойдуючи стегнами. А пролетарочки?
Петро тільки уявив таку гидоту на Соні, секретарці голови губчека Лівшиця, і йому зробилося соромно. Але по роздумі вирішив, що, можливо, він і неправий. Соня подобалася йому: чорнява, вертка, носик точений, очі — як вранішні зірки. І маленькі тугі груди визивно стирчать з-під кофтини. Прозорі мережива все ж, певне, не зіпсують їх…
Але чи згодилася б сама Соня одягнути таке? Носить запрану бавовняну кофту в білі горохи й довгу спідпицю. Їй би отаку коротку сукенку, в якій чимчикує мамзеля на протилежному боці бульвару, парасольку тримає, немов забавку, а сама вистукує високими підборами, наче чечітку вибиває.
Раптом крамольна думка прийшла Петрові в голову, спробував відкинути її й сам полаяв себе за те, що вона могла виникнути, але думка не зникала, й Петро був змушений визнати: не така вона й погана, як видалася спершу. А вся крамола полягала в тому, що Петро уявив собі Соню на місці тої мамзелі під парасолькою, і це порівняння було явно на користь парижанки. Усе ж дівчина гарнішає в красивому одязі, а бавовняна кофта й навіть пролетарська червона хустина личать не всім.
Але спробуй висловити що думку на комсомольських зборах! Той же Мальцев перший звинуватить тебе у переродженстві й поставить питання про виключення з комсомолу чи в крайньому випадку вимагатиме суворої догани.
І ще Вовк подумав: краще б йому не їхати до цього розбещеного Парижа. У Києві чи Бердичеві усе ясно: иепман є непман, тобто класово ворожий елемент, і дівчатка в капелюшках та коротких сукенках — того ж потя ягоди, а в Парижі ота мамзеля під парасолькою, може, працює десь на фабриці чи такою ж секретаркою, як Соня…
Ця думка не потішила й не заспокоїла Вовка, він постояв ще трохи на балконі, та вечірнє паризьке життя не надало йому душевної рівноваги — повернувся до номера. Поселили його в готелі “Бребант” на розі бульвару Пуасоньєр і вулиці Монмартр, Вакар сказав, у самому центрі Парижа, десять хвилин пішки до площі Республіки й приблизно стільки ж до Сени й собору Нотр-Дам. Готель сподобався Петрові — не київський шикарний “Континенталь”, а затишний і, певно, недорогий. Вакар повідомив, що Центр дії взяв на себе всі витрати на Петрове утримання, поцікавився також, чи мас Вовк гроші. Петро мав, і досить великі — одержав від Грунтенка, — але збрехав, що в Києві йому дали тільки на дорогу. Так воно, зрештою, й було: Богдан Юліанович вирахував кожну копійку, натякнувши, що дехто у Франції та Польщі не пошкодує золота за повідомлення, які доставить їм прапорщик.
Вакар і справді почав з того, що забрав у Вовка всі папери. Жадібно й поспішливо переглянув їх, статтю, підписану, мабуть, псевдонімом, заховав до портфеля, а підкоректовану у губчека військову інформацію поклав до добротної, чорної шкіри теки — Вовк уявив, як сьогодні ці папери вивчають десь у розвідці французького генштабу, й задоволено посміхнувся.