– Чому б нам не піти й не назбирати хмизу? – запропонувала Джил.
– Зарано, товаришу мій, – сказав Тіріан. Він був переконаний, що ворог не повинен спіймати їх без зброї, тож нишпорив по сундуках, вдячний сам собі за те, що дбав про те, щоб раз на рік ці вежі перевіряли, аби тут було все необхідне. Тятиви для луків знайшлися загорнутими у промащений шовк, мечі та списи були змащені проти іржи, а броня була начищена і запакована. Але було там і щось навіть ліпше. «Дивіться!» – сказав Тіріан, дістав звідкілясь довгу кольчугу з цікавим візерунком і показав її дітям.
– Дивна кольчуга, сір, – сказав Юстас.
– Так, хлопче, – відповів Тіріан, – бо кували її не нарнійські гноми. Це остраханська кольчуга, я зберіг декілька таких, бо ніколи не знаєш, коли тобі чи твоїм друзям доведеться пересуватися непоміченими по землях тісрока. А ось подивіться на цей кам’яний бутель. Тут сік, яким ми намажемося, аби бути схожими на остраханців!
– Ура! – Джил ледве втрималася, аби не заплескати в долоні. – Обожнюю маскуватися!
Тіріан показав їм, як намазати руки, обличчя, шию, плечі та, зрештою, руки до ліктів, і намазався сам.
– Коли висохне, – сказав він, – цей сік не змити навіть водою. Тільки масло і попіл знову зроблять нас білими нарнійцями. А тепер, люба Джил, подивімося, чи пасуватиме тобі ця кольчуга. Трошки довгувата, але не настільки, як я боявся. Мабуть, належала пажу з почту якогось таркаана.
Після кольчуг вони вдягли круглі остраханські шоломи, які щільно припасували до голови. Потім Тіріан дістав сувій білої матерії і намотував її на шоломи доти, доки вони не стали схожими на тюрбани, але так, щоб маленькі сталеві шишаки на вершечку шоломів стирчали посеред імпровізованих тюрбанів. Для себе і Юстаса Тіріан підібрав остраханські мечі та невеличкі круглі щити. Для Джил легкого меча не знайшлося, тому він дав їй довгого мисливського ножа, який цілком міг використовуватися як меч.
– Чи вмієш ти вправлятися з луком, дівчино? – поцікавився Тіріан.
– Не так добре, аби те було варто уваги, – трохи наїжачилась Джил. – А ось у Бяклі непогано виходить.
– Не вірте їй, сір, – запротестував Юстас. – Після нашої подорожі до Нарнії ми обоє непогано пораємося з луком, і Джил не набагато гірша за мене, хоча, правду кажучи, ми обоє стріляємо не дуже добре.
Порозмисливши, Тіріан віддав Джил лук зі стрілами, і всі вони заходилися розпалювати вогнище – справа не з легких у вогкій вежі, що більше за будь-яке інше приміщення нагадувала печеру із холодним сирим повітрям, від якого тіло брали дрижаки. Але всі зігрілися, доки збирали хмиз: сонце стояло просто над головою і припікало мало не по-літньому, а коли в комині запалав вогонь, обличчя у всіх навіть трохи проясніли. В одному з сундуків вони знайшли зачерствіле печиво, покришили його в окріп та підсолили. Вийшла якась зовсім несмачна подоба каші – тим вони й повечеряли, запивши водою.
– Ех, – зітхнула Джил, – сюди б пакетик чаю.
– Або баночку какао, – додав Юстас.
– Барильце доброго вина у цих вежах було б зовсім незайвим, – погодився Тіріан.
Розділ 6
Пригода протягом ночі
Години за чотири Тіріан і собі всівся на лаву, аби трішки перепочити. Двоє дітлахів уже давно спали: він відіслав їх до ліжка набагато раніше, аніж пішов спати сам, – досхочу виспатися їм цієї ночі не вдасться, а Тіріан добре розумів, що без сну вони, у їхньому віці, довго не витримають. Та й він добряче їх утомив. Спочатку він дав Джил кілька уроків стрільби з лука. На його подив, невдовзі дівчинка вже непогано поралася із луком (хоча, звичайно, нічого було й порівнювати її із нарнійськими стрільцями). Вона навіть спромоглася самостійно вполювати кролика (звісно ж не розумного, а звичайнісінького собі кроля, яких чимало мешкає у західних землях Нарнії). Здобич її, вже оббілована та випатрана, висіла неподалік. На великий подив Тіріана, діти вельми вправно випатрали звіра – поратися зі здобиччю вони навчилися ще за часів принца Ріліана, коли мандрували суворими північними володіннями велетнів. За Джил настала черга тренувати Юстаса – його зброєю стали меч і щит. У своїх минулих пригодах Юстас чимало натренувався вправлятися із мечем, але в руках у нього завжди був прямий нарнійський меч, що дуже відрізнявся від кривого остраханського ятагана. Через те виникли певні труднощі, бо удари ятаганом значно відрізняються від того, як треба бити мечем, тож Юстасу довелося перевчатися. Але, за словами Тіріана, в нього був добрий окомір, а прудкості було й взагалі не позичати. Вельми здивувало Тіріана й те, якими дужими виявилися обоє дітлахів: нині вони здавалися значно дорослішими, сильнішими та здоровішими за тих дітей, що він їх зустрів лише кілька годин тому. То до справи взялося чарівне повітря Нарнії – саме так воно впливає на гостей з інших світів.