– Який жахливий хід! – обурився Тіріан. – Цей Рудий, видно, близький радник Крутя.
– І тепер питання стоїть уже по-іншому, мій королю, а саме: чи не став уже Круть його радником, – похитав головою гном. – Ви бачите… річ у тому, що Круть запив. Здається мені, що тепер усім заправляє або Рудий, або Рішда – остраханський командир. І, як бачиться мені, саме на ті плітки, що їх пустив поміж гномів Рудий, можна списати вчорашню їхню поведінку. Я розповім чому саме. Одного разу, щойно по завершенні однієї з тих страшних опівнічних зустрічей, я вже був рушив додому, коли згадав, що лишив на тому місці свою люльку. То була й справді гарна люлька, одна з моїх улюблених, тож я вирішив по неї повернутися. Але не встиг я дійти до місця, де сидів (а темрява навколо стояла – хоч в око стрель), як раптом почулося котяче «няв», а у відповідь – голос остраханця: «Шшш… тихіше!» – тож я став там, мов у землю вритий. Ті двоє і були саме Рудий та таркаан Рішда, як вони його кличуть. «Славетний таркаане, – мовив кіт своїм медовим голосом, – я лише хотів прояснити для себе, що саме ми мали сьогодні на увазі, коли казали, що Аслан – то Таш, а Таш – то Аслан». – «Без сумніву, мій мудрий коте, ти добре зрозумів, про що йдеться», – відповів на те Рішда. «А йдеться про те, що їх обох не існує?» – на всяк випадок спитав Рудий. «Те відомо усім, не обділеним розумом та знаннями», – обізвався таркаан. «Виходить, ми гарно розуміємо один одного, – промуркотів кіт. – Чи ти, як і я, вже трохи стомився від Крутя?» – «Дурна та жадібна тварюка, – відповів йому інший, – але нам він іще знадобиться. Тому маємо тримати все в таємниці та зробити так, аби Круть скорився нашій волі». – «А також, чи не буде нам на руку, – додав Рудий, – якщо ми прийматимемо освічених нарнійців до нашої ради: лише тих, котрі справді стануть у пригоді? Звірі, що щиро вірять в Аслана, можуть з’явитися коли завгодно – і обов’язково з’являться, тільки-но Круть розбовкає свою таємницю. Але ті, хто чхав і на Таша, і на Аслана, дбаючи тільки про власний прибуток і про ту винагороду, яку може дати їм тісрок, коли Нарнія стане остраханською провінцією, будуть нам вірними служками». – «Чудово, просто чудово, коте! – відповів командир. – Але обирай обережніше».
Поки гном розповідав, день якось змінився… За сніданком сяяло сонце, а тепер… Верть тремтів, Діамант неспокійно вертів головою. Джил підвела очі.
– Небо затягає хмарами, – зауважила вона.
– І така холоднеча, – додав Верть.
– І справді, Левом присягаюся! – погодився Тіріан, дмухаючи на змерзлі руки. – Пхе! І що це ще смердить?
– Фу-у! – скривився Юстас. – Наче мертвечиною тягне. Чи то мертва пташка десь, чи що? І як це ми раніше не помітили?
Раптом Діамант скочив на копита та тицьнув кудись рогом:
– Дивіться! – закричав він. – Подивіться на це! Дивіться, дивіться!!
Усі перевели погляд туди, куди він вказував, і вклякли на місці, охоплені тваринним жахом.
Розділ 8
Які новини приніс орел
У тіні дерев, на дальньому боці прогалини, щось рухалося… Ду-у-уже повільно те «щось» немов повзло крізь повітря на північ. На перший погляд ви, певно, помилково сприйняли б те «щось» за дим, бо воно було сірим й напівпрозорим. Але той смертний сморід, яким від нього тхнуло, був аніяк не запахом диму. Крім того, створіння мало виразну та сталу форму, замість того, аби повсякчас здійматися та завиватися, як то робить звичний собі дим. Обрисом воно нагадувало людину, однак замість чоловічої голови, мало голову птаха – якогось страшного летючого хижака із лютим вигнутим дзьобом. У створіння було чотири руки, які воно тримало над головою, простягаючи їх на північ, немов у нестримному бажанні голими руками обхопити всі землі Нарнії. А його пальці… всього їх було двадцять: скручені, наче його дзьоб, із довгими, надзвичайно гострими пташиними кігтями. Це створіння наче пливло над землею, і здавалося, що й сама трава чахне там, де воно прослизнуло.