Єдинорогу довелося пояснити їй, що вона помиляється. Він розповів, що сини та доньки Адама та Єви з’являються зі свого загадкового світу лише в смутні для Нарнії часи, але це зовсім не означає, що таке трапляється часто. Навпаки, між їхніми появами зазвичай проходили сотні чи навіть тисячі років, коли одного миролюбного короля зміняв інший не менш миролюбний, аж доки майже неможливо було згадати їхні імена чи навіть скільки їх було, і майже нічого не відбувалося такого, про що можна було б згадати в книжках з історії. Він розповів їй про стародавніх королев та героїв, про котрих вона навіть і не чула: про королеву на ім’я Біла Либідь, що жила ще до часів Білої Відьми й одвічної зими і чия врода була такою, що коли вона дивилася на своє відображення десь у лісовій заплаві, її дивне обличчя ще цілий рік та один день виблискувало звідти зоряним світлом. Ще він розповів їй про зайця, якого звали Місячний Ліс, – той міг, сидячи біля озера Чан, за оглушливим ревінням водоспаду розчути, про що шепотілися люди в далекому Кейр-Паравелі. Розповів про короля Гейла (дев’ятого нащадка Френка – першого з нарнійських королів), що вирушив у плавання до далеких Східних морів і звільнив мешканців Самотніх островів від страшного дракона, і вони, аби віддячити йому за те, віддали Самотні острови в його володіння, навіки приєднавши ці землі до королівства Нарнія. Він розказував про століття, коли в Нарнії царювали щастя і злагода і єдиними визначними подіями були видатні танці та свята, а більш за все – лицарські турніри, і кожен день, кожен тиждень були кращими за попередні. Він усе розповідав й розповідав, а у Джил у голові вимальовувалися картини тих щасливих років, тих тисячоліть, і вона немов дивилася вниз із якогось пагорба на неземної краси рівнину, порослу деревами, оперезану струмками та нивами, які ширилися до обрію, аж доки не губилися вдалині. Врешті-решт вона вимовила:
– Ох, як же я сподіваюсь, що невдовзі ми вгамуємо Крутя і до Нарнії повернуться спокійні, щасливі часи. А ще більше я сподіваюся, що вони триватимуть довго-довго і ніколи не скінчаться. Коли-небудь наш світ спіткає кінець, але, можливо, на цей світ чекає щасливіша доля. О, Діаманте, хіба не було б чудово, якби в Нарнії завжди було саме так, як ти щойно казав?
– Е-е-е, ні, сестро, – похитав головою Діамант, – усі світи зустрінуть свій кінець. Лише на країну Аслана чекає інша доля.
– Що ж, тоді я маю надію, – відповіла Джил, – що кінець цього світу настане за мільйони-мільйонів років… Агов! Чого це ви стали?
Король, Юстас і гном мовчки вдивлялися в небо. Джил здригнулася, згадавши всі ті страхіття, які їм траплялися на шляху раніш. Але цього разу то було щось зовсім інше – маленька цяточка, що здавалася чорною на тлі блакитного весняного неба.
– Судячи з польоту, я ладен поклястися, що то розумний птах, – зауважив єдиноріг.
– Згоден, – кивнув король. – Питання лише в тому, хто перед нами: друг чи один із Крутевих шпигунів.
– Як на мою думку, ваша величносте, – втрутився гном, – він неабияк схожий на орла Гострозора.
– Чи не сховатися нам під деревами? – запропонував Юстас.
– Ні! – обізвався Тіріан. – Краще завмерти і стояти непорушно, мов скеля. Варто нам поворухнутися, як він одразу ж нас помітить.
– Дивіться, він завертає! Нас уже помітили… – сказав Діамант. – Він знижується широкими колами і наближається до нас…
– Тримай стріли напоготові, леді! – промовив Тіріан до Джил. – Але в жодному разі не стріляй, доки я не накажу. Він може виявитися нашим другом.
Якби хтось знав наперед, що трапиться далі, він мав би змогу належним чином насолодитись тією витонченістю та легкістю, з якою спускався велетенський птах. Він сів на скелястий стрімчак зовсім поруч із Тіріаном, схилив чубату голову і промовив дивним орлиним голосом:
– Вітаю тебе, королю!
– Вітаю тебе, Гострозоре! – обізвався Тіріан. – І те, що ти звеш мене королем, має означати, що ти не один з послідовників Крутя та його псевдо-Аслана. Я радий, що ти прилетів.
– Ваша величносте, – струснув головою орел, – коли ви вислухаєте новини, які я приніс, ви вважатимете мій приліт найстрашнішим горем, яке тільки могло вас спіткати…
На цих словах серце Тіріана обірвалось і наче припинило рух, але він стиснув зуби і промовив:
– Розповідай.
– Високо літав я і далеко бачив, – почав свою розповідь Гострозір. – Бачив я Кейр-Паравель, бачив мертвих нарнійців і остраханців, що проходжали поміж тілами. Бачив стяг тісрока над замком і ваших підданих, що мов миші розбігаються в усі боки, подалі від міста, сподіваючись переховатися у лісах. Кейр-Паравель захопили з моря – позавчора двадцять великих остраханських кораблів під покровом ночі увійшли в порт.