– Мій батьку! – раптом пролунав дзвінкий голос звідкись зліва. Тіріан відразу здогадався, що голос цей належить остраханцю, бо в армії тіскрока було заведено, щоб рядові солдати зверталися до начальників зі словами «мій повелителю», а молодші чини до старших – словами «мій батьку». Джил і Юстас цього не знали, та, поводивши поглядом по натовпу, теж відшукали мовця. Звісно, помітити когось осторонь від вогнища, у відлисках полум’я, завжди легше, ніж намагатися розгледіти його крізь багаття, коли все, що лежить за межами кола вогняного, здається чорним.
Отже, то й справді був остраханський офіцер – він був молодий, високий та стрункий і, за остраханськими мірками, певно, вважався красенем.
– Мій батьку, – звернувся він до капітана, – дозволь увійти мені.
– Що за промови, Емете? – напустився капітан. – Хто кликав тебе радити раду? Хіба личить хлопчакам розтуляти рота, коли старші мовчать?
– Мій батьку, – відповів Емет, – правда каже твоїми вустами: я молодший за тебе. Але правдою є й те, що в моїх жилах, як і у твоїх, тече остраханська кров, і так само, як і ти, я покликаний служити Ташу. А тому…
– Мовчи, парубче, – розгнівався таркаан Рішда. – Допоки я тут командир! Нічого тобі робити у хліві: хлів тільки для нарнійців.
– Чому, мій батьку? – заперечив Емет. – Чи не ти сам казав, що їх Аслан і Таш – суть одне? І якщо у твоїх вустах правда, то там, всередині, я знайду Таша. Як же може бути таке, що мені нема чого робити у хліві? Тисячею смертей готовий я померти, аби узріти Таша.
– Нетямущий дурню, – підвищив голос таркаан Рішда. – Не суди про те, що вище твого розуміння!
Вигляд Емета виражав непохитність.
– Хіба Таш і Аслан не єдино? Чи Круть збрехав нам?
– Єдино-єдино! – замахав лапками Круть.
– Так поклянися ж у цьому, – сказав Емет.
– Як же ви мені набридли, – заскиглив Круть. – Скільки всього на мою бідну голову, а вона й без вас болить! Ну, гаразд, хай так, – клянусь!
– У такому разі, батьку, – повторив Емет, – я рішуче налаштований іти.
– Який дурник! – почав був Рішда, та тут підняли шум гноми.
– Нехай іде! Чому ти його відмовляєш, Смаглолиций? Чому це нарнійцям можна, а твоїм – не можна? Чи там приховано щось таке, що вам протипоказано?
Тіріан і співтовариші змушені були дивилися на таркаана Рішду лише зі спини, тому їм так і не довелося дізнатися, що ж виражало його обличчя, коли він, знизавши плечима, мовив:
– Бути вам свідками, що не я тому виною, коли проллється кров нетямущого юнака. Іди ж, безрозсудний, воля твоя.
Емет, як до цього Рудий, вийшов уперед і опинився на вузькій галявині між палаючим багаттям і темним хлівом. В очах його танцювали вогні, обличчя виявляло гордість, а рука лежала на рукояті ятагана. Що ж, він високо ніс голову, і Джил мало не розплакалася від думки, що на нього може чекати. А єдиноріг прошепотів на вухо королю:
– Гривою Лева присягаюся: особисто мені до серця цей молодий воїн, хай він хоч тричі остраханець! Він заслуговує на значно краще божество, ніж Таш!
– Ох, як хочеться знати, що ж там усередині, – зітхнув Юстас.
Емет відчинив двері і ступив крок у розверстий зів невідомості. Двері він за собою зачинив. Лічені миті – хоча здалося, що набагато довше, – і двері розчахнулися ще раз. Ще мить – і по галявині покотилося тіло в остраханських обладунках; кілька разів перекинувшись, воно лишилося лежати на спині, а двері зачинилися. Капітан кинувся до тіла, нахилився і на мить застиг у подиві. Та одразу ж опанував себе й звернувся до юрби:
– Ось і збулася воля нерозумного юнака. Узрів він Таша, віддяка – смерть. І пересторога іншим.
– Так-так, так-так, – зацокали зуби наляканих звірів. А Тіріан і його друзі, лише мимохідь глянувши на заклякле тіло, переглянулися поміж собою. Й було від чого! Вони перебували набагато ближче до полеглого остраханця, ніж вся юрба по той бік багаття, то вони зразу ж помітили те, що приховано від інших, і те, що приховав таркаан Рішда. Перед ними лежав не Емет. Убитий був старшим і кремезнішим, і до того ж мав вели-и-ику бороду.
– Хо-хо-хо! – зареготав Круть. – Хто ще хоче? Хто сміливий? Якщо нема сміливців, то я оберу сам! Раз – два – три, хто опиниться у хліві? Джміль, бджола та джбан – у хлів іде кабан!! Давай, кабане, виходь! Тягніть його сюди, остраханці. Нехай він дізнається, що таке Таш!
Кабан тяжко підійнявся на ноги, та виходити і не подумав.