– Е-е-е, ні, сестро, – похитав головою Діамант, – усі світи зустрінуть свій кінець. Лише на країну Аслана чекає інша доля.
– Що ж, тоді я маю надію, – відповіла Джил, – що кінець цього світу настане за мільйони-мільйонів років… Агов! Чого це ви стали?
Король, Юстас і гном мовчки вдивлялися в небо. Джил здригнулася, згадавши всі ті страхіття, які їм траплялися на шляху раніш. Але цього разу то було щось зовсім інше – маленька цяточка, що здавалася чорною на тлі блакитного весняного неба.
– Судячи з польоту, я ладен поклястися, що то розумний птах, – зауважив єдиноріг.
– Згоден, – кивнув король. – Питання лише в тому, хто перед нами: друг чи один із Крутевих шпигунів.
– Як на мою думку, ваша величносте, – втрутився гном, – він неабияк схожий на орла Гострозора.
– Чи не сховатися нам під деревами? – запропонував Юстас.
– Ні! – обізвався Тіріан. – Краще завмерти і стояти непорушно, мов скеля. Варто нам поворухнутися, як він одразу ж нас помітить.
– Дивіться, він завертає! Нас уже помітили… – сказав Діамант. – Він знижується широкими колами і наближається до нас…
– Тримай стріли напоготові, леді! – промовив Тіріан до Джил. – Але в жодному разі не стріляй, доки я не накажу. Він може виявитися нашим другом.
Якби хтось знав наперед, що трапиться далі, він мав би змогу належним чином насолодитись тією витонченістю та легкістю, з якою спускався велетенський птах. Він сів на скелястий стрімчак зовсім поруч із Тіріаном, схилив чубату голову і промовив дивним орлиним голосом:
– Вітаю тебе, королю!
– Вітаю тебе, Гострозоре! – обізвався Тіріан. – І те, що ти звеш мене королем, має означати, що ти не один з послідовників Крутя та його псевдо-Аслана. Я радий, що ти прилетів.
– Ваша величносте, – струснув головою орел, – коли ви вислухаєте новини, які я приніс, ви вважатимете мій приліт найстрашнішим горем, яке тільки могло вас спіткати…
На цих словах серце Тіріана обірвалось і наче припинило рух, але він стиснув зуби і промовив:
– Розповідай.
– Високо літав я і далеко бачив, – почав свою розповідь Гострозір. – Бачив я Кейр-Паравель, бачив мертвих нарнійців і остраханців, що проходжали поміж тілами. Бачив стяг тісрока над замком і ваших підданих, що мов миші розбігаються в усі боки, подалі від міста, сподіваючись переховатися у лісах. Кейр-Паравель захопили з моря – позавчора двадцять великих остраханських кораблів під покровом ночі увійшли в порт.
Новину ту друзі зустріли мертвою мовчанкою.
– І по-друге… – зовсім похмуро продовжив орел, – трохи далі від Кейр-Паравелю я бачив кентавра Рунвіта – остраханська стріла стирчала з його боку. Я був із ним до останнього, і він велів переказати вашій величності: пам’ятайте, що кожен світ спіткає свій кінець. І гідна смерть – то така цінність, яку в змозі оплатити й останній з жебраків.
– Що ж, – тяжко пролунали слова короля після тривалої тиші, – Нарнії більше немає.
Розділ 9
Великі збори на Хлівному пагорбі
Ще довго ніхто не міг ані вимовити слова, ані проронити сльозинки. Потім єдиноріг вдарив об землю копитом, трусонув гривою і заговорив:
– Сір, немає більше толку у військових радах. Плани Крутя виявилися далекогляднішими, ніж ми й помислити могли. Тепер уже очевидно, що перебував він у таємній змові з тісроком і як знайшов лев’ячу шкуру, то одразу ж передав послання, щоб той споряджав кораблі для захоплення замку Кейр-Паравель, а потім і всієї Нарнії. І тому нічого не залишається нам сімом, окрім як повернутися на Хлівний пагорб, оголосити всю правду та прийняти те, що вготовила нам доля. І навіть якщо ми якимось дивом зуміємо здолати три десятки остраханців, що нині з Крутем, то, певно, пасти нам судилося в битві з ворогом куди могутнішим та більшим – військом, що маршем посувається сюди від Кейр-Паравелю.
Тіріан кивнув. А потім, звертаючись до дітей, сказав:
– Ну, що ж, друзі, мабуть, настав час повернутися вам до себе, до рідного вашого світу. Ви, поза всяким сумнівом, виконали все те, заради чого і були послані до нас.
– Але, але… ми нічого не робили, – колотячись не так від страху, а більш від того, що все настільки жахливо, заплутано заперечила Джил.