– Сір, – сказала Джил, виходячи вперед і зробивши чудовий реверанс, – дозвольте мені представити вас Пітеру, Великому королю Нарнії.
Тіріану не довелося ані довідуватися, ані перепитувати, хто з королів верховний, оскільки він знав його і так, з пам’яті колишнього сну; та наяву лик короля був сповнений не примарної, а земної шляхетності. І Тіріан ступив крок уперед, схилив коліно і поцілував руку верховного короля Пітера.
– Бажаним гостем будеш ти в моєму серці, – сказав він.
І Великий король підняв його з колін і розцілував в обидві щоки, як це й заведено у королів. Потім представив старшій королеві, яка хоч і називалася «старшою», та не мала ані зморшок на чолі, ані сріблястого пасма серед густого волосся – нічого такого, що видавало б у ній «давній» вік.
– Сір, це леді Поллі, – відрекомендував її Пітер, – вона була тут, у Нарнії, у перший день творіння, коли, за словом Аслана, стали рости дерева й заговорили звірі.
Потім він підвів Тіріана до могутнього воїна з довгою, по груди, бородою, чий лик був сповнений мудрості.
– Це, – він мовив, – брат наш, король Едмунд. А поруч – королева Люсі, моя сестра.
– Сір, – коли всі були названі йому, наважився запитати Тіріан, – коли я прочитав всі хроніки і правильно їх зрозумів, то тут, серед вас, не вистачає ще однієї сестри. У вашої величності була ще сестра, то де ж королева Сьюзен?
– Сестра наша, – відповів Пітер коротко і суворо, – вже не з нами.
– Вона сама давно вже відреклася, – відповів за нього наймудріший Юстас, – і скільки ми не намагалися заговорити про Нарнію, вона щоразу відмахувалася: «Охота ж вам пам’ять займати такими дрібницями. Хіба мало хто у що грав, коли був дитиною», – такими були її слова.
– Бідолашна Сьюзен, – зітхнула Джил, – сьогодні її хвилюють зовсім інші речі: панчохи з нейлону, губна помада та запрошення на вечірки. Втім, їй завжди хотілося скоріше стати дорослою.
– Воістину, – відгукнулася на це леді Поллі, – хотілося б, щоб вона й справді подорослішала. Усі шкільні роки її даремно пролетіли у спробах стати такою, якою вона є тепер. І промайне все життя у спробах залишатися такою якомога довше. Ось і виходить, що до найбезглуздішого з віків вона поспішала дорости на всі жили, а досягнувши, настільки ж метушливо намагається залишатися в цьому віці, – ось безглуздя суєти і суєта безглуздих.
– Годі вже про це, – перервав її, спохмурнівши, Великий король Пітер. – Погляньте краще, який тут чудовий сад. Які в ньому плоди! Неодмінно їх скуштуйте.
І лише тепер Тіріан роззирнувся. І справді – більш неймовірну пригоду годі було уявити.
Розділ 13
Гноми не хочуть, щоб їх обдурили
Тіріан подумав або, точніше, подумав би, якби видалася на те хвилинка, що всі ховаються у хліві під солом’яною стріхою, розміром кроків десь шість на чотири, у якому й розвернутися нема де. Проте ж він стояв серед буйного різнотрав’я, над головою синів бездонний небосхил, а обличчя пестив легкий літній вітерець.
Неподалік шуміли зелені дерева; з густого листя визирали золоті й ніжно-жовті, яскраво-червоні й рожеві плоди, яких, либонь, у нашому світі й не побачиш. Плоди мали б нагадувати про те, що нині осінь, хоча в повітрі віяло літом, бо дихалося, як у ранню пору червня. Плоди вабили так, що ноги самі силувалися підступитися до них щонайближче.
У садку, серед листя, кожен вибрав собі плід до вподоби, зірвав, але першим вкусити не зважувався. Майнула думка: плоди тут такі прекрасні – не може бути, що б вони росли тут для мене!
– Я знаю, про що ви всі подумали, – перервав мовчання Пітер, – але не переймайтеся. У мене відчуття, що ми в країні, де немає ані парканів, ані заборон.
– Тоді сміливіше, – відгукнувся Юстас. І кожен надкусив свій плід.
Який він був на смак? На жаль, читачу мій, непередаваний! Порівняно з ним, найсвіжіший із грейпфрутів вам здався б залежаним; найсоковитіший апельсин – і чавленим, і в’ялим; груша, про яку кажуть, аж в роті тане, – сухою тріскою; ну, а суниця, що славиться серед ягід та фруктів своїм солодким смаком, – кислятина над кислятиною. І що важливо: всередині ні кісточки, ні насіння, щоб ними вдавитися, і оси не заглядають до рота. Тепер зрозуміло, чому ті, хто скуштував таких плодів, від іншої їжі просто ніс вернуть, буцімто від касторки. Мені, на жаль, додати нічого; оскільки неможливо описати те, чого ти сам не смакував, а для того, щоб посмакувати, треба знайти ті краї, де вони ростуть.