ІНКВІЗИТОР.
Ти божевільний!
ДЖОРДАНО.
Може, й божевільний!
Але для вас! А для моїх братів —
Новонароджений у зоряне безмір’я,
У світ свободи, вірності й кохання!..
ІНКВІЗИТОР (йде по сходах).
Прощай, Джордано! Я зробив, що міг…
ДЖОРДАНО.
Прощай! Між нами проляга навіки
Багаття те, що вранці спалахне!..
Гримлять двері, тиша. Зірки щезають в імлі. Насуваються грозові хмари. Спалахують фіолетові блискавиці, страшні перуни потрясають в’язницю. Джордано простягає заковані руки до вікна, кричить захоплено, в екстазі.
ДЖОРДАНО.
О, брате-громе, землю сколихни!
Зі сну покори розбуди людей!
Свобода — поруч! Чом закриті двері
До зореносної безмежної світлиці?!
О, блискавице-сестро! Пронижи
Кору на серці — мертву, кам’яну.
Діткнися буйного, безсмертного вогню!
Нехай він рветься у забутий край —
У край натхнення, творчості і казки!
Затихає гроза. Знову зірки. Спокійно, тихо. Сум пливе у в’язниці.
ДЖОРДАНО.
Кричу я в безмір. Хто мене почує?
Брати далеко. А ось тут — тюрма.
Безмежна ніч. Як Прометея вік —
Вселенські цикли каяття і муки…
Із сутінок в’язниці насувається тінь Скорботи. В’язень помічає її, насторожується.
ДЖОРДАНО.
Хто ти, примаро?
СКОРБОТА.
Я твоя скорбота!
ДЖОРДАНО.
Де ти була?
СКОРБОТА.
З тобою — все життя…
Та тільки ти вогнистим оптимізмом
Мене тримав, як кажуть, в чорнім тілі.
А ось тепер я чуюся вільніше…
ДЖОРДАНО.
Чого тобі?
СКОРБОТА.
Приємної розмови…
Адже ти тільки що бесідував із катом?
Чому б тобі не вислухать від мене
Гіркі слова у цю останню ніч?
ДЖОРДАНО (зітхає).
Кажи, я слухаю…
СКОРБОТА.
У очі правді глянь…
Не треба фраз. То для безсилля — щит.
Вмирати легше у чаду ілюзій.
А нащо тобі, Джордано, забуття
Перед кінцем? Суворо і відверто
Поглянь на світ, на небо, на людей…
ДЖОРДАНО (похмуро).
Дивлюся я. Кажи, Скорбото, далі…
СКОРБОТА.
Ти для людей горів і пломенів.
Ти відкривав їм космос неосяжний.
Та на світанку завтра ти побачиш
Лиш фанатичну і страшну юрму!
Людей немає! То — лиш тінь людей!
Є ідеал, та він — лише химера!..
Порожній всесвіт, у якому гра
Іскринок світла в темряві безмірній.
Життя — то примха простору, стихій…
Не треба казки, бо вона болюча.
Поклич сторожу… Інквізитор прийде…
Він волю дасть. Він випустить тебе…
Іди в пустелю. У ліси іди…
Нащо тобі нікчемні, хижі люди?
Милуйся сонцем, запахом трави,
Забудь про світ, бо й він тебе забуде…
ДЖОРДАНО.
Ти — не скорбота! Ти нікчемний страх!
Де взявся ти? В якім куточку серця?
Невже гадаєш, що злякаюсь я
І ради плоті смертної зречуся
Величного і ясного безмір’я?
СКОРБОТА.
Безмір’я! Небо! Все пусті слова…
Віки пливуть… Моря і океани
Гарячих сліз і крові пролилося,
І піраміди, цілі гори мук
До неба пнуться і жадають помсти!
Її нема!..