Вітя відчув себе винним, що своїм питанням зіпсував товаришам настрій, і запитав:
— Цікаво, а який він, Плутон?
Бурмаков клацнув кнопками перемикача. Екран засвітився новим куточком Всесвіту. Неяскравий, невеликий Плутон показався з далекого зоряного розсипу.
— Він майже поряд з нами, — сказав Бурмаков.
— Невже він новак у Сонячній системі? — запитав Вітя, радіючи, що Павло і Бурмаков раптом пожвавішали.
— Про це тобі Павло Костянтинович краще розповість, а я не дуже розбираюся в астрономічних таємницях.
— Степане Васильовичу, — відказав Павло, — адже ми за вашими підручниками вчилися, нічого особливого я не зможу сказати. Та раз так, то слухайте. Я почну здалеку. В кінці минулого століття найдальшою, останньою планетою в Сонячній системі вважався Нептун. Проте вже тоді астрономи помітили, що його теоретична орбіта не відповідає дійсній. Це могло означати лише одне: на рух Нептуна впливає якась інша, невідома і ще віддаленіша планета. На той час математики вже вміли, знаючи орбіту і масу планети, визначити силу впливу, який вона може чинити на сусідні. У цьому ж випадку потрібно було розв’язати задачу із зворотною умовою. І коли вона була математично вирішена, в 1878 році астрономи почали пошуки.
Але минали роки, — Павло перевів телескоп на Нептун, — а ця планета як і раніше залишалася крайньою з відомих людині планет Сонячної системи. Тільки в 1930 році на фотознімках ділянки неба, задовго до цього визначеної математиками, була помічена невідома зірочка. А незабаром підтвердилося, що це і є нова планета, за якою астрономи полювали стільки років. Її назвали Плутон — за традицією дали ім’я міфічного римського бога. Більш як півстоліття минуло відтоді, а люди дуже мало знають про цю планету, до якої ми зараз наближаємося. У 1950 році було проведено вимірювання діаметра Плутона. Він складає 0,46 земного, або 5870 кілометрів. Таким чином, Плутон — невелика планета: дещо більша від Меркурія і менша від Марса.
Тим більш дивно, що, згідно з обчисленнями, його маса дорівнює земній. Це означає, що середня щільність Плутона дуже висока — близько 50 грамів на кубічний сантиметр, а це в шість разів більше, аніж у заліза.
Щоправда, наші відомості про Плутон досить приблизні. — Павло помовчав, уважно вдивляючись в екран телескопа, на якому знову поблискував Плутон. — Ми знаємо, що він знаходиться від Сонця на відстані, рівній в середньому сорока астрономічним одиницям, або шести мільярдам кілометрів. Це крайня, остання орбіта планет Сонячної системи. Далі вже, мабуть, починаються володіння інших світів. Блиск Плутона не постійний. Іноді він здається яскравішим, іноді тьмянішим. Це зазвичай буває у планет, що обертаються навколо своєї осі, як і Земля, наприклад. Значить, на Плутоні є і день і ніч, залежно від того, яким боком він повернений до Сонця, що і для нього є єдиним світилом. Доба на Плутоні за своєю тривалістю дорівнює 6 земним, 9 годинам, 21 хвилині і 30 секундам. Це так звані об’єктивні дані. Аналіз їх, та й деякі інші спостереження дозволяють вважати, що Плутон не схожий на решту великих планет Сонячної системи.
— А які це ще спостереження? — поцікавився Вітя.
— Даруй, я забув їх назвати, — відповів Павло. — По-перше, площина його орбіти нахилена до площин орбіт інших планет під великим кутом — 17 градусів, чого немає в жодної іншої планети Сонячної системи. По-друге, доба на великих планетах дорівнює 10–15 годинам, а на Плутоні, як я вже казав, вона у багато разів довша.
Павло перевів подих і попросив:
— А зараз дозвольте мені трішки пофантазувати. Перше, що ми зробимо, опустившись на Плутон, — це подивимося на його небо. Воно повинно виглядати одноманітною чорною безоднею, всіяною зірками. Сузір’я там такі ж, як і ті, що ми бачимо з Землі. Сонце здається яскравою зіркою. Воно дає Плутону тепла в дві з половиною тисячі разів менше, аніж Землі, і все ж освітлює його поверхню в двісті разів яскравіше, ніж Землю повний Місяць. Без телескопа ми побачимо звідти тільки дуже яскравий Нептун, а також Сатурн, Уран і, можливо, Юпітер. Атмосфери на Плутоні, мабуть, немає, в усякому разі, якщо і є, то вона повинна бути дуже і дуже розрідженою, нічим, певно, не відрізняючись від звичайного космічного середовища. Наші висновки про масу Плутона можуть бути спростовані лише одним — існуванням далі за ним ще однієї планети. Тоді маса його буде нормальною, властивою іншим планетам Сонячної системи. Але наразі її не знайшли. І зупинимося на наявних даних. Отже, Плутон має велику масу. Нам дуже важко буде пересуватися його поверхнею.