Тим часом рахункові машини почали видавати перші результати дослідження планети і її середовища. Знімки в інфрачервоному світлі розповіли про великі скелясті масиви, що займали дві третини площі. Аналізатори не виявили магнітного поля, а отже, і поясів радіації навколо планети. Лише біля поверхні Плутона сигнали радіозондів зустрічали якусь перешкоду і поверталися невпізнанно спотвореними.
Чи не в цьому крилася причина невдач локаторної розвідки? Бурмаков почав порівнювати дані, отримані двома аналізаторами, і несподівано спіймав себе на тому, що не пам’ятає, показання яких приладів він узяв. Щось наполегливо відводило думку вбік, турбувало, ніби було втрачено дещо важливе. Бурмаков потер чоло і здригнувся разом з кораблем. Ідея, ще невизначена, але вже існуюча, все більш владно захоплювала його. Примружившись, він секунду дивився на нерухому стрілку висотоміра і рішуче натиснув кнопку рахункової машини, що контролювала курс корабля. На блакитній стрічці, що виповзла, графік шляху нагадував частокіл, в який через певні проміжки хтось вбив вищі палі.
Бурмаков склав завдання запасній обчислювальній машині, а сам узяв чистий аркуш паперу і став креслити на ньому дві півкулі, наносячи на них паралелі і меридіани. Отримавши з машини результати обчислень, він розставив на півкулях крапки. Карти стали нагадувати мережі з крупними вічками, тільки багатьох вічок чомусь не було. Ще один розрахунок машини, і Бурмаков визначив, що вічок немає на тих місцях планети, над якими «Набат» ще не пролітав.
Бурмаков увімкнув ручне управління. Корабель плавно змінив курс, Бурмаков, не відриваючись, стежив за стрілкою висотоміра.
— Степане Васильовичу, — стурбований Павло увійшов до рубки. — Ми відлітаємо геть?
Стрілка ворухнулася і завмерла.
— Тихше! — шепнув Бурмаков, немов голос міг вплинути на ті невідомі сили, що мацають в цю мить своїми щупальцями корабель.
Павло мовчки узяв зі столу графіки і запитально поглянув на командира. Замість відповіді Бурмаков обвів червоним олівцем на карті місця передбачуваних вічок і знову змінив курс. Колишнє явище повторювалося: над очікуваним вічком корабель здригнувся.
— Зрозуміло? — нарешті запитав Бурмаков.
— Нічогісінько! — признався Павло.
— І мені теж, — розсміявся вголос Бурмаков, поглядаючи на товариша задоволеними блискучими очима. — Доведеться задати роботу приладам. Вони розумні, нехай розгадують.
Проте минуло декілька годин, а прилади так і не повідомили нічого нового. У певних, наперед відомих місцях корабель струшувало, і це було все, про що дізналися поки люди.
— Сказав би, що повітряні ями, але ж нічого щільного навколо нас немає, звичайне космічне середовище, — говорив Павло, укотре проглядаючи свідчення обчислювальних і аналітичних машин.
— Павле Костянтиновичу! — Бурмаков відсунув карту плутонових півкуль, потер праву скроню, що означало у нього крайнє хвилювання. — Всі відомі нам сили впливу ми можемо визначити і обчислити. Але це щось нове. Наші найдовершеніші установки тільки фіксують його існування і не можуть уловити суть. То, може, це…
— Гравітація?! — схопився Павло.
— Власне. Спрямована гравітація. Невидимий, націлений промінь гравітонів, — хвилюючись, відповів Бурмаков. — Я передбачаю безліч ваших питань. Але кажу наперед: я знаю не більше за вас. Припускаю — і тільки.
— А знаєте, Степане Васильовичу, — задумливо розкладаючи перфокарти рахункових машин, сказав Павло, — джерела цих променів розташовані так правильно, що нам і не віриться в їх природне походження.
— Мабуть, мабуть, — неуважно погодився Бурмаков, зайнятий якийсь своєю думкою.
Павло очікуюче втупився в нього. За неуважністю Бурмакова завжди крився несподіваний висновок. Степан Васильович перехопив його питальний погляд, усміхнувся і нерішуче відзначив:
— Маяки? Для космічних кораблів?
— Пастки? Для непрошених гостей? — підхопив Павло.
— Такі слабкі?
— Хто знає, скільки часу вони випромінюють свою силову енергію в простір, — відстоював свою точку зору Павло. — Може, тих, що створили пастки, і немає вже давно на світі. Залишилося лише творіння їх розуму — джерела штучних гравіполів, що направляються автоматами за раз і назавжди заданою програмою.
— Згоден навіть на ваш здогад, — сказав Бурмаков, — хоч він знову залишає мені тільки сліди, а не самих розумних істот. Невже ми їх не зустрінемо?