І ось настав день, коли знесиленому Павлові здалося, що він побачив сонце.
Йдучи на дослід, Бурмаков не зміг умовити Вітю залишитися в кораблі, а наказувати не став.
— Загинемо, то разом, — по-дорослому відповів йому хлопчик, — все одно без вас ми не зможемо повернутися на Землю.
Вітя був весь час поряд з командиром. Вони удвох встановлювали мезонатор, потім мовчки чекали, поки осяде невидимий пил, піднятий, очевидно, їх вовтузінням.
Блакитний промінець блиснув в одвічній пітьмі печери, яку цього разу не освітлював корабельний прожектор. Ніби прозора пара заклубочилася у місці його дотику до чорної поверхні куба, мікрофони уловили легке шипіння. Бурмаков обережно провів промінцем униз, поволі описав ним коло. Робота була закінчена, якщо тільки вона дала що-небудь. Вимкнули мезонатор, засвітили ліхтарики. У печері стало світліше, але люди не наважувалися зрушити з місця. Потім Вітя не витримав, підбіг до чорного куба і вдарив по обпиляному місцю. Коло хитнулося, повернулося і, випавши в печеру, відкотилося вбік. Вітіна рука безперешкодно просунулася в порожнечу.
— Степане Васильовичу! Степане Васильовичу! Там, там… Нічого не видно.
Він забув, що тримає в руці ліхтарик і може ним освітити куб всередині. А Бурмаков не рушав з місця і не здогадувався підказати йому зробити це.
Вирізати прохід було вже зовсім простою справою. Стінки куба виявилися тонкими, не більше п’яти міліметрів. Бурмаков не помилився в своїх припущеннях: тут був склад. Приблизно сотня невеликих циліндриків, завдовжки з півметра і діаметром у десять сантиметрів, лежала, складена біля задньої стінки.
— Яке їх призначення? — покрутив Бурмаков циліндрик. — Цікаво.
— Ага, — Вітя схопив один з них і виніс у штольню. — Він не дуже важкий.
Спалахнув прожектор. При яскравому світлі циліндрик здавався коричневим. Вітя попрямував до виходу, щоб краще роздивитися знахідку.
— Погляньте, — закричав він, — ось щілинка, напевно, ковпачок відкручується!
Бурмаков узяв циліндрик, що лежав ближче від інших, зняв ковпачок. Циліндрик був порожній.
— У них нічого немає, — Бурмаков не приховував свого засмучення.
Витратити стільки часу і сил, а навіщо? Упевнений, що циліндрики порожні, він узяв наступний і не дивлячись почав згвинчувати ковпачок. Один оберт, другий… Яскраво-синя маса поповзла з циліндрика, на очах змінюючи свій колір, збільшуючись у розмірах.
Бурмаков рвонув Вітю за плече, підминаючи під себе.
Звільнившись з циліндра, золотиста куля на мить повисла над ним, загрозливо потріскуючи і витягуючись. Ковзнувши по нозі Бурмакова, куля вилетіла з штольні і там, на просторі, засяяла сліпучим сонцем.
Все це тривало не більше хвилини. Коли Бурмаков і Вітя схаменулися, навколо них було вже так темно, що промінь прожектора в двісті тисяч ват здавався тьмяним світлом гасниці.
Що у нього пропалений скафандр, Бурмаков помітив не відразу: під скафандром був ще і звичайний, легкий космічний костюм. Степан Васильович раптом відчув, що замерзає нога. Він поглянув і вжахнувся. Лічильник, проте, не показав небезпечної радіації, і Бурмаков трохи заспокоївся. Проте, нічого не кажучи Віті, він пішов на корабель і зробив собі укол протирадіаційної вакцини.
11
Вони обнишпорили в кубі всі закути, перекопали печеру. Бурмаков був упевнений, що поряд повинно бути щось іще. Не могли ж ті, хто зберігав тут циліндри з конденсованою енергією для якихось транзитних космонавтів або для своїх буденних потреб, не залишити ще що-небудь. Таке, що розповіло б про них більше, допомогло б розкрити призначення цієї енергії.
Проте, окрім циліндрів, більше нічого вони не знайшли. Колишні невідомі мешканці Плутона, мабуть, були економними і не розкидали даремно свої речі. А, можливо, час стер сліди? Незважаючи на знахідку, Бурмаков і Вітя поверталися до «Набата» незадоволені. Вона не наблизила їх поки ні на йоту до мети. Турбувала і доля Павла, який вже десяту добу не давав про себе звістки. Не змовляючись, вони повернули в той бік, куди він вирушив на розвідку. Йшли мовчки, не вірячи, що зустрінуть його, але і не наважуючись повернутися назад. Бурмаков прикидав уже, як пристосувати всюдихід, коли несподівано почулися короткі сигнали-виклики. Це був Павло, але працювала чомусь тільки його автоматична станція-пеленгатор. Вона подавала сигнали з району «Набата». Бурмаков і Вітя щосили побігли назад і біля корабельного підйомника зіткнулися з Павлом.