Сповільнений рух голубів, що злітають у небо, шепоти, карболові липи, миготливий запах лагідності й різкості.
Його привезли до шпиталю 31 липня. Останні дні місяця були жахливі, про малярство годі було й думати, біль шлунка просто різав, майже не даючи хвилин колишнього спочинку, дарованих раніше з непередбачуваною милостивістю. Ось і я, я ненадовго відлучусь, але повернусь. Потерпи, зараз повернуся, покладись на мене. Тільки ж не думай, що зможеш тут довго розкошувати без мене. Не вір моїм зниканням. Ніколи тебе вже не покину.
Ма-Бе, чуєш мене, ти ще тут? Я тебе не бачу.
Художник заплющив очі, йому важко дивитися крізь примружені повіки. Вони не розмикаються.
Зранку він у гарячці лежав на матраці, качався по ньому пораненим звіром, белькотів щось незрозуміле. То вже не була французька, якої він тут навчився, французьку немов стерло, залишилися якісь обривки слів, які Марі-Берт годі було зрозуміти. Для неї це було поганим знаком, і вона тривожно металася в різні боки, немов тигриця в клітці.
Художник зі стогоном повертається на матраці, перекочується з боку на бік. На жодному боці не стає легше. Власник помешкання мсьє Жерар приносить нагору теплий компрес з гірчицею, урочисто, немов священик, вносить його і прорікає тоном, наче підслуханим на недільній проповіді сільського пароха: Prenez се cataplasme. Його дружина зналася на цих речах, вона для кожної оказії могла запропонувати інший компрес. Вуха художника, які від самого початку прибуття до Парижа тридцять років тому вперто й повільно намагалися звикнути до мови, що все назалізувала і звучала цілком інакше, ніж наспівна мова його дитинства у Сміловичах і зручні для вимови округлі слова татаризованої російської, вчувають у слові «катаплазм» хіба катаклізм. Марі-Берт мовчки приймає компрес і кладе художникові на живіт.
Він звивається в постелі, на шиї невеликий набожний хрестик, якого йому надягнула Ма-Бе. Як запекло вона молилася цього липня, вона давно вже примирилася зі своєю старою доброю французькою вірою, допомогла їй у цьому лють на все це художницьке поріддя Монпарнасу. На його шиї теліпається Христос, ось він — Месія, нехай спинить цей божевільний біль.
Художник перестав будь-що розуміти, єдине, що він тепер знає, то його біль.
Не вставай, нехай компрес подіє, тобі зараз полегшає.
Ні, я мушу… на тамтой бік у майстерню… мушу… нічого іншого… перш ніж вони… ти розумієш…
Ніхто не зміг би його стримати. Ма-Бе, її сварки, погрози безсилі, він мусить зробити це. Не треба йти з ним, він відсуває її різким рухом убік. У цьому він завжди був сам. Він із зусиллям іде в майстерню, у невеликий будинок біля входу до Великого парку, на вулиці, що веде в Пуан. До того ж, він ще хоче зайти в крихітну комірчину до мсьє Крошара, теслі й бургомістра Шампіньї, там теж стоїть кілька його полотен. Напівпаралізований болем, притиснувши долоню до живота, підганяючи себе схожим на собаче скавулінням, яке здавна допомагало йому. Треба ще дещо полагодити, це важливіше за все інше.
Де тут сірники, швидко зіжмакати кілька газет, вкинути згорток у камін, там ще цього спекотного липня зберігається попіл від попереднього разу, коли на нього напала давня жага руйнування. Тепер тільки швиденько схопити полотна, кинути на них останній лютий погляд і — до пекла. Немов то вони винні, винні в цьому нещасті, яке ніяк не припиняється вже кілька місяців. Ні, все почалося ще раніше, коли вибухнула війна, того неймовірного, але цілком передбачуваного дня 3 вересня 1939 року, коли вони були в бургундському селі Сіврі, вони — це він і мадмуазель Ґард, тоді вони дізналися про вступ Франції у війну, і бургомістр заборонив їм, двом дивакуватим помітним іноземцям з їхнім підозрілим німецьким і слов'янським акцентом, покидати країну, «не дочекавшись подальших розпоряджень». Вони попались. Маґдебурґ, Сміловичі. Підозрілі місця народження.
Давній ритуал лютого висмикування зі сховку і сліпого спалювання часами приносив зловтішне полегшення, тоді навіть біль у шлунку немов святенно тихнув, а може то просто вогонь приглушував його. Багаття було літнє, смерділо розчинником, виконання все тієї ж дії, яку стільки разів проробляв у Піренеях.