Металева колона була округла, гладенька і явно штучного походження. Від раси, здатної виготовити та встановити таку споруду, можна чекати неприємностей. Великих неприємностей.
Але хто встановив тут цю колону? Певна річ, не веселі дурні тварини, які вештаються довкола корабля.
— То, кажете, вершина колони схована у хмарах? — перепитав Кілпепер.
— Так, сер, — сказав Морена. — Ця клята тичка десь два кілометри заввишки.
— Повертайтесь туди, — наказав капітан. — Візьміть із собою радар і обладнання для інфрачервоної зйомки. Зробіть знімок верхівки цієї колони. Я хочу точно знати, якої вона висоти і що там нагорі. Тільки швидше.
Флін і Морена вийшли з рубки.
Кілпепер ще хвилину розглядав не просохлі до кінця знімки, потім відклав їх убік. Сповнений незрозумілого передчуття, він пройшов у бортову лабораторію. Ця планета була якась безглузда, і це його непокоїло. Із власного досвіду Кілпепер знав: усе на світі підпорядковане певній системі. Якщо вчасно її не зрозуміти, можна потрапити в халепу.
Бактеріолог Морисон був невисокий чоловік з сумним виразом обличчя. Зараз він здавався просто придатком до свого мікроскопа.
— Знайшли що-небудь? — запитав Кілпепер. Морисон підвів голову, примружився й закліпав очима.
— Знайшов абсолютну відсутність дечого, — сказав він. — Тут багато чого не вистачає.
— Тобто?
— Я досліджував зразки квітів, — сказав Морисон, -ґрунту, брав проби води. Поки що нічого певного, але наберіться хоробрості.
— Набрався. У чому річ?
— На цій планеті немає ніяких бактерій.
— Та ну? — сказав капітан, бо нічого іншого не спало йому на думку. Новина не видалася йому надто приголомшливою. Але бактеріолог поводився так, наче щойно заявив, ніби вся планета складається із зеленого сиру.
— Саме так. Вода в струмку чистіша за дистильований спирт. Ґрунт на цій планеті стерильніший, ніж скальпель після кип'ятіння. Єдині мікроорганізми — це ті, які завезли ми. І вони вимирають.
— Яким чином?
— У складі тутешньої атмосфери я виявив три дезинфікуючі складники, і, напевно, є ще з десяток інших, яких я не виявив. Те саме з ґрунтом та водою. Уся планета абсолютно стерильна!
— То й що, — сказав Кілпепер. Він не зовсім оцінив зміст цього повідомлення. Його все ще тривожила сталева колона. — І що це може означати?
— Добре, що ви запитали, — сказав Морисон. — Так, дуже добре, що ви про це запитали. А означає це, що такої планети просто не існує.
— Облиште.
— Я серйозно. Без мікроорганізмів ніяке життя неможливе. Тут відсутня найважливіша ланка життєвого циклу.
— На жаль, вона існує, — Кілпепер м'яко повів рукою довкола. — Інші теорії у вас є?
— Так, але спершу я маю переглянути усі зразки. Хоча дещо я вам можу сказати вже зараз. А ви спробуйте самі знайти цьому пояснення.
— Слухаю.
— Я не знайшов на цій планеті жодного камінчика. Взагалі-то, це не моя спеціалізація, та, оскільки кожен із нас, учасників, певною мірою майстер на всі руки... Принаймні я дещо розумію в геології. Отож я ніде не бачив жодного дрібного камінчика або уламка. Найменший, за моїми розрахунками, важить близько семи тонн.
— Що ж це означає?
— О! Вам теж стало цікаво? — Морисон посміхнувся. -Прошу вибачити. Я маю встигнути до вечері завершити вивчення зразків.
Надвечір були проявлені рентгенівські знімки усіх тварин. Капітана чекало ще одне дивне відкриття. Від Морисона він уже чув, що планета, на якій вони перебувають, існувати не може. Тепер Симонс заявив, що тутешні тварини теж існувати не можуть.
— Ви лишень погляньте на знімки, — сказав він Кілпеперові. -Дивіться. Ви десь бачите внутрішні органи?
— Я погано розуміюсь на рентгенівських знімках.
— А тут нема чого розумітися. Просто погляньте.
На знімках можна було розрізнити кілька кісток і один-два якихось органи. На деяких можна було побачити залишки нервової системи, але загалом тварини немов складалися з однорідної речовини.
— Такої внутрішньої будови замало навіть для дощового хробака, — сказав Симонс. — Неможливе спрощення. У них немає нічого, що відповідало б легеням чи серцю. Немає кровообігу. Немає мозку. Нервової системи — кіт наплакав. А ті органи, які в них є, не мають жодного сенсу.
— І який висновок...
— Ці тварини не існують, — весело сказав Симонс. У нього було сильне почуття гумору, і ця думка припала йому до смаку. Цікаво було б надрукувати наукову статтю про тварин, які не існують.
Повз них, упівголоса лаючись, проходив Еремік.
— Пощастило розібратися в їхньому словнику? — запитав його Симонс.