У цей момент Колінз згадав, що у всіх машин, як правило, є власники. Якому ж власникові машини бажань сподобається, коли вона зникне. Він буде готовий на все, щоб повернути її собі. Можливо, він не зупиниться навіть перед...
— Захисти мене! — наказав Колінз Утилізаторові й натиснув червону кнопку.
З'явився невисокий лисий чоловічок у яскравій піжамі, позіхаючи спросоння.
— Служба зведення й ремонту тимчасових захисних стін «Саніза Лік», — сказав він, протираючи очі. — Я Лік. Чим можу допомогти?
— Заберіть його звідси! — крикнув Колінз. Червонолиций, дико вимахуючи руками, уже майже зовсім виліз зі стіни.
Лік дістав з кишені піжами шматок металу. Червонолиций скрикнув:
— Стій! Ти не розумієш! Ця людина..
Лік спрямував на нього свій шматок металу. Червонолиций зойкнув і зник. Наступної миті зник і отвір у стіні.
— Ви його вбили? — запитав Колінз.
-Звісно, ні, — відповів Лік, ховаючи метал до кишені. — Я просто перемістив його назад по спіралі часу. Тут він більше не лізтиме.
-Ви маєте на увазі, що він шукатиме інші шляхи? — запитав Колінз.
— Можливо, — відповів Лік. — Він може вдатися до мікротрансформації або навіть анімації. — Лік уважно поглянув на Колінза. — Це ваш Утилізатор?
-Певна річ, — відповів Колінз, вкриваючись потом.
— Ви маєте клас А?
— Ще б пак? — сказав Колінз. — Інакше навіщо мені ця машина?
— Не ображайтесь, — сонно мовив Лік. — Я по-дружньому. — Він повільно похитав головою. — І куди тільки не заносить людей з класом А? Навіщо ви сюди повернулася? Пишете історичний роман?
Колінз лише загадково усміхнувся.
— Мушу поспішати, — промовив Лік, позіхаючи на весь рот. — День і ніч на ногах. На каменоломні було значно краще.
Усе ще позіхаючи, він зник.
Дощ лив немов з відра, зі стелі падали краплі. З вентиляційної шахти долинало чиєсь мирне похропування. Колінз знову був сам на сам зі своєю машиною.
І з тисячею доларів дрібними купюрами, що розлетілися по всій підлозі.
Він ніжно поплескав Утилізатор. Ці хлопці по класу А — гарно спрацювали. Хочеш чого-небудь — досить зробити вголос замовлення й натиснути кнопку. Певна річ, що справжній власник сумує за нею.
Лік сказав, що, можливо, червонолиций може спробувати заволодіти нею в інший спосіб. У який?
Яка різниця? Неголосно насвистуючи, Колінз почав збирати гроші. Поки машина бажань у нього, він дасть собі раду.
Протягом кількох наступних днів життя Колінза різко змінилося. З допомогою вантажників фірми «Пауа Мінайл» він перевіз Утилізатор на північ штату Нью-Йорк. Тут він придбав середніх розмірів гору в безлюдній частині Адірондакського масиву. Коли папери були в нього на руках, Колінз попрямував до центру своїх володінь за кілька миль від шосе. Двоє вантажників, обливаючись потом, тягли Утилізатор слідом за ним, монотонно лаючись, коли доводилося продиратися крізь зарості.
— Поставте його тут і забирайтесь, — сказав Колінз. За останні дні його впевненість у собі значно зросла.
Вантажники втомлено зітхнули й зникли. Колінз озирнувся довкола. На всі боки, скільки сягав зір, тягнувся густий сосновий та березовий ліс. Повітря було вологе й чисте. На верхівках дерев весело щебетали птахи. Подекуди серед гілля можна було помітити білок.
Природа! Колінз завжди любив природу. Чудове місце для спорудження стильного просторого будинку з плавальним басейном, тенісним кортом і, можливо, невеликим аеродромом.
— Хочу будинок, — твердо промовив Колінз і натиснув червону кнопку.
З'явилася людина в акуратному сірому діловому костюмі та пенсне на носі.
— Звісно, сер, — сказав він, скоса поглядаючи на дерева, — але вам варто було б докладніше окреслити замовлення. Ви хотіли б щось класичне: бунгало, ранчо, будинок у кількох рівнях, заміський особняк, замок чи палац? Чи, може, щось примітивне, скажімо, іглу або вігвам? Маючи клас А, ви можете дозволити собі що-небудь ультрасучасне, скажімо, будинок з напівфасадом, розширений модерн чи палац у стилі Мініатюрної Печери.
— Що? — перепитав Колінз. — Не знаю. А що б ви порадили?
— Невеликий заміський особняк, — не замислюючись, відповів чоловік. — Усі зазвичай починають з цього.
— Та ну?
— Авжеж. А згодом перебираються у країни з теплішим кліматом і будують палаци.
Колінз збирався запитати ще щось, але передумав. Усе йшло як належить.
Ці люди вважали, що він — клас А і справжній власник Утилізатора. Не було сенсу їх розчаровувати.
— Подбайте, щоб усе було як слід, — сказав він.
— Звісно, сер, промовив чоловік. — Це моя робота.