— От і добре.
Інженер підвівся і вийшов.
Кілька хвилин Гелсен думав. Так, у сторожовому птахові просто не може бути нічого небезпечного.
— Надсилайте звіти, — сказав він у селектор.
Високо над освітленими міськими будинками кружляв сторожовий птах. Було темно, але віддалік він міг бачити іншого птаха, а за ним ще одного. Місто було велике.
Запобігати вбивствам...
Роботи побільшало. По невидимій мережі об'єднувала усіх сторожових птахів між собою, безперервно циркулювала нова інформація. Нові дані, нові способи виявлення потенційних убивць.
Ось воно! Сигнал! Два сторожових птахи одночасно попрямували донизу. Один сприйняв сигнал на частку секунди раніше, ніж інший, і впевнено знижувався. Другий повернувся до спостереження.
Умова четверта: деякі живі істоти здатні убивати, не виявляючи ознак, перерахованих в умові третій.
На підставі нової інформації сторожовий птах знав, що цей організм, хоча й не випромінює характерних хімічних та електричних сигналів, усе ж має намір убити.
Сторожовий птах, увімкнувши органи чуття на максимальну чутливість, наближався до цього організму.
Він виявив усе, що потрібно, й спікірував на ціль.
Роджер Греко стояв, притулившись плечем до стіни будинку, руки в кишенях. Ліва рука стискала холодне руків'я револьвера сорок п'ятого калібру. Греко терпляче чекав.
Він ні про що не думав, просто відпочивав біля будинку, чекаючи на одну людину. її треба вбити. Греко не знав чому. Його це не цікавило. Роджер Греко не з тих, хто пхає носа у чужі справи, почасти за це його й цінують. А ще тому, що він майстер своєї справи.
Одна куля акуратно всаджена в голову незнайомій людині. Це не хвилювало його й не викликало відрази. Це була робота, така, як і всі інші. Убити людину. Що тут такого?
Жертва Греко вийшла з будинку. Убивця дістав з кишені револьвер, зняв його із запобіжника, перекинув у праву руку. Усе ще ні про що не думаючи, прицілився...
Його збило з ніг.
Він вирішив, що в нього стріляли. Через силу звівшись на ноги, Греко озирнувся й крізь туман знову прицілився.
Його знову збило з ніг.
Цього разу він спробував прицілитися лежачи. Греко ніколи не відступав.
Ще один удар — і все потемніло. Цього разу назавжди, бо сторожовий птах зобов'язаний охороняти об'єкт насильства, чого б це не коштувало вбивці.
Той, хто мав стати жертвою, пройшов до своєї машини, не помітивши нічого незвичного. Усе відбулося без жодного звуку.
Гелсен перебував у доброму гуморі. Сторожові птахи працювали бездоганно. Число вбивств скоротилося вдвічі й продовжує знижуватися. Темні провулки перестали бути джерелом небезпеки. Після заходу сонця більше не треба обминати парки й спортмайданчики.
Звісно, ще лишаються пограбування, дрібні крадіжки, розкрадання, шахрайство, підроблення документів та інші злочини.
Але це не так важливо. Втрачені гроші можна повернути, а життя — ні.
Гелсен був готовий визнати, що помилявся стосовно сторожових птахів. Вони й справді роблять те, з чим люди впоратися не могли.
Саме цього ранку з'явилися перші ознаки негараздів.
До кабінету увійшов Макінтайр і мовчки зупинився перед столом шефа. Його обличчя було заклопотане й трохи збентежене.
— Що сталося, Маку? — запитав Гелсен.
— Один зі сторожових птахів напав на м'ясника на бійні. Ледь не вбив.
Гелсен на хвилину замислився. Ну, звісно, сторожові птахи рано чи пізно мали до цього дійти. З їхніми системами самонавчання вони цілком могли витлумачити забій худоби як убивство.
— Повідомте заготівельників, нехай впровадять механізацію, — сказав Гелсен. — Мені завжди не подобалося, що тварин забивають вручну.
— Гаразд, — сказав Макінтайр. Він скривив губи, знизав плечима й вийшов.
Гелсен зупинився біля столу й замислився. Отже, сторожовий птах не бачить різниці між убивцею і людиною, яка просто виконує свою роботу. Для нього убивство — це завжди убивство. Жодних винятків. Він насупився. Схоже, системи самонавчання доведеться доопрацювати.
А втім, не надто серйозно. Просто треба підвищити їхню вибірковість.
Він знову сів за стіл і заглибився у папери, намагаючись відігнати давні побоювання.
Злочинця прив'язали до стільця й закріпили до ніг електроди.
— О-о, — простогнав він, майже не усвідомлюючи, що з ним роблять.
На поголену голову вдягнули шолом, затягли останні ремені. Він усе ще неголосно стогнав.
І раптом до кімнати влетів сторожовий птах. Звідки він узявся, ніхто не зрозумів. В'язниці великі, стіни їхні міцні, на всіх дверях замки й засуви, але сторожовий птах сюди проник... Щоб запобігти вбивству.