— Це я знаю, — сказав Макінтайр.
-А ти кажеш, вони видихнуться за півроку-рік. Йдеться про зараз? Що ми їстимемо через півроку? Інженер потер підборіддя.
— Так, треба щось робити швидко й негайно. Рівновага у природі летить до біса.
-Швидко — це м'яко сказано. Треба щось робити тут і зараз. — Гелсен закурив сигарету, тридцять п'яту за цей день. — Принаймні я можу заявити: «А я ж вам казав!» Та втіхи з того мало. Я винний не менше, ніж решта дурнів-машинофілів.
Макінтайр не слухав. Він думав про сторожових птахів.
— Це схоже на засилля кроликів у Австралії.
— Повсюди росте смертність, — сказав Гелсен. — Голод. Повені. Не можна спилювати дерева. Лікарі не можуть... Що ти казав про Австралію?
— Кролики, — повторив Макінтайр. — в Австралії їх зараз майже не залишилося.
— Чому? Як їх винищили?
— Вивели якийсь мікроб, що вражає лише кроликів. Гадаю, його переносять комарі...
— Дій, — сказав Гелсен. — Вигадай що-небудь. Терміново порадьтесь з інженерами інших концернів. Якнайшвидше. Може, усі разом щось і вигадаєте.
— Гаразд, — сказав Макінтайр. Він схопив аркуш паперу, що був під рукою, і сів до телефону.
— Ну, що я казав? — промовив офіцер Селтрикс, з усмішкою дивлячись на капітана. — Казав я вам, що всі вчені — психи?
— Я, здається, й не заперечував, — зауважив капітан.
— Так, але ви таки сумнівалися.
— Тепер не сумніваюсь. Можеш іти. У тебе повно роботи.
— Знаю. — Селтрикс дістав револьвер, перевірив, чи він у порядку, і знову поклав у кобуру. — Всі наші хлопці повернулися, капітане?
— Всі? — Капітан криво усміхнувся. — У нашому відділі тепер у півтора раза більше людей. Такої кількості вбивств ще ніколи не було.
— Звісно, — сказав Селтрикс. — Сторожовим птахам ніколи, вони рятують вантажівки і не дають павукам полювати на мух.
Він попрямував до виходу, але зупинився й на прощання промовив:
— Запам'ятайте моє слово, капітане, усі машини — безнадійні дурні.
Капітан кивнув.
Тисячі сторожових птахів намагалися перешкодити мільйонам убивств — безнадійна справа! Але сторожові птахи не знали, що таке надія. Позбавлені свідомості, вони не раділи успіхам і не впадали у розпач у разі невдачі. Вони терпляче робили свою справу, реагуючи на кожний отриманий сигнал.
Вони не встигали всюди, але в цьому й не було потреби. Люди швидко зрозуміли, що може не сподобатися сторожовим птахам, і намагалися нічого подібного не робити. Це було небезпечно. Птахи надто швидкі й чутливі — вони миттєво прибували на місце.
Зараз вони діяли рішучіше, ніж спочатку. У їхній первинній програмі було зазначено: якщо інші засоби не допомагають, убивцю треба знищити.
Навіщо церемонитись з убивцею?
Це обернулося несподіваним чином. Сторожові птахи виявили, що за час їхньої роботи кількість убивств і насильницьких злочинів стала збільшуватися в геометричній прогресії. Це було, правда, тією мірою, якою їхнє означення вбивства безперервно розширювалося, охоплюючи дедалі ширше коло явищ. Але для сторожових птахів таке зростання означало лише те, що колишні методи виявилися не досить ефективними. Проста логіка: якщо не діє спосіб А, спробуй спосіб В. Сторожові птахи почали вражати на смерть.
Чиказькі бійні закрилися, худоба у хлівах мерла з голоду, тому що фермери на Середньому Заході не могли косити траву й збирати врожай.
Ніхто ніколи не пояснював сторожовим птахам, що все життя на Землі спирається на строго збалансовану систему вбивств.
Голодна смерть сторожових птахів не хвилювала, адже вона не залежала від їхніх дій.
їх цікавили лише зумисні дії.
Мисливці сиділи вдома, поглядаючи на срібні цятки, що кружляли у небі; їм понад усе хотілося збити їх влучними пострілами! Але стріляти не намагалися. Сторожові птахи миттю реагували на наміри потенційного вбивці й карали їх.
Біля берегів Сан-Педро і Глочестера марно погойдувалися біля причалів рибальські човни. Адже риби — живі істоти.
Фермери обурювалися, сипали прокльонами й умирали, марно намагаючись зібрати врожай. Рослини — живі, їх треба захищати, а картопля, з погляду сторожових птахів, така сама жива істота, як і інші. Загибель польової рослини рівноцінна вбивству президента.
З погляду сторожових птахів.
Певна річ, деякі машини теж живі. Адже самі сторожові птахи — також машини, але вони живі.
Не доведи Господи, вам погано обійтися зі своїм радіоприймачем. Вимкнути його означає вбити. Його голос стихає, червоні лампи гаснуть, і він стає холодним.