Нарешті Кордл заснув і прокинувся через шість годин. При цьому він забув більшість своїх геніальних здогадів і простих рішень. Це було незбагненно. Як можна було загубити ключі від Всесвіту?.. Але він згубив, і виправити ситуацію було неможливо. Рай втрачено назавжди.
Однак Кордл пам'ятав про моркву й цибулю, а також про рагу. Якби він міг вибирати, яке з геніальних рішень запам'ятати, то навряд чи вибрав саме це. Але сталося те, що сталося і нічого змінити не можна було. Кордл зрозумів, можливо інстинктивно, що у грі внутрішніх осяянь треба задовольнятися тим, що маєш.
Наступного дня, долаючи дрібні дорожні пригоди, він дістався до Сантандера й вирішив написати всім друзям дотепні листи і, можливо, навіть спробувати свої сили в написанні дорожніх нотаток. Для цього потрібна була друкарська машинка. Портьє в готелі підказав йому адресу ательє з прокату друкарських машинок. Там сидів клерк, що чудово володів англійською.
— Можна у вас взяти машинку на кілька днів? — запитав Кордл.
— Чому ні? — відгукнувся клерк. У нього було масне чорне волосся й тонкий аристократичний ніс.
— Скільки коштуватиме оця? — поцікавився Кордл, вказуючи на портативну модель «Ерики» тридцятирічної давнини.
— Сімдесят песет, тобто один долар на день. За звичайних умов.
— А хіба мої умови незвичайні?
— Звісно. Адже ви іноземець, у нас проїздом. Для вас це буде сто вісімдесят песет на день.
— Гаразд, — погодився Кордл, дістаючи гаманець. -На два дні, будь ласка.
— Прошу ще паспорт і п'ятдесят доларів застави. Кордл спробував обернути все на жарт.
— Я ж збираюсь на ній друкувати, а не одружуватися з нею.
Клерк знизав плечима.
— Послухайте, мій паспорт у портьє в готелі. Може, вистачить водійських прав.
— Звісно, ні! У мене повинен бути ваш паспорт на випадок неповернення речі.
— Але чому і паспорт, і застава? — здивувався Кордл, відчуваючи, що його намагаються водити за ніс. — Ця машинка не варта й двадцяти доларів.
— Ви експерт з ринкових цін в Іспанії на вживані німецькі друкарські машинки?
— Ні, але...
— Тоді дозвольте, сер, мені вести справи так, як я вважаю за потрібне. Крім того, я маю знати, для яких потреб ви використовуватимете нашу машинку.
— Використовуватиму?
— Так, використовуватимете.
Склалася одна з тих безглуздих закордонних ситуацій, яка може трапитися з кожним. Вимоги клерка були абсурдні, а манера триматися образлива. Кордл майже вирішив коротко кивнути, повернутися на каблуках і піти, але раптом згадав про моркву й цибулю. Йому згадалося рагу, і він зрозумів, що може бути будь-яким овочем, яким схоче.
Він повернувся до клерка, переможно посміхнувся й сказав:
— Ви хочете знати, як я збираюся використовувати вашу машинку?
— Саме так.
— Гаразд, — сказав Кордл. — Мушу визнати, я збирався запхати її в ніс.
Клерк витріщив очі.
— Це надзвичайно зручний метод перевезення контрабанди, — продовжував Кордл. — Крім того, я збирався підсунути вам крадений паспорт і фальшиві песети. А в Італії я продав би вашу машинку за десять тисяч доларів. Розумієте, у Мілані гострий дефіцит друкарських машинок; вони у розпачі й скуповують усе.
— Сер, — вимовив клерк, — ви, схоже, незадоволені.
— Слабо сказано, друже. Я передумав стосовно машинки. Але дозвольте зробити комплімент із приводу вашої англійської.
— Я її спеціально вивчав, — гордо заявив клерк.
— Це помітно. Незважаючи на певну слабкість у «р-р», ви розмовляєте немов венеціанський гондольєр, що страждає на «вовчу пащу». Найкращі побажання вашому шановному сімейству. А тепер я піду, і ви можете спокійно давити далі свої прищі.
Згадуючи цю сцену пізніше, Кордл дійшов висновку, що як на перший раз він непогано виступив у ролі моркви. Щоправда, фінал вийшов трохи награним, але загалом переконливим.
Найважливіше те, що він це зробив. І тепер, у тиші готельного номера, міг займатися не презирливим самобичуванням, а насолоджуватися тим фактом, що й сам поставив когось у незручне становище.
Він це зробив! Він перетворився з цибулини на моркву!
Але чи можна вважати його дії етичними? Імовірно, клерк не міг чинити інакше, адже він — продукт свого генетичного й соціального середовища і жертва виховання; він був природним, а не зумисне злостивим...
Кордл зупинив себе. Він помітив, що займається типово цибулинним самокопирсанням, в основі якого лежить неспроможність сприймати моркву інакше як вироджену цибулю.