Але ж тепер йому відомо, що у світі повинні існувати і цибуля, і морква, інакше не звариш рагу.
І ще він знав, що людина може бути будь-яким овочем на власний вибір: і кумедною маленькою зеленою горошиною, і грубим, різким зубком часнику (хоча, можливо, він чіпляється за метафори). У будь-якому разі людина може обирати собі місце у просторі між морквою та цибулею.
„Це варто добряче обміркувати», — відзначив Кордл, але не став цього робити. Натомість, знехтувавши дощем, він подався оглядати місцеві пам'ятки, а згодом продовжив свою подорож.
Наступний випадок трапився в Ніці, у затишному ресторанчику на авеню Диябль-Блю з картатими червоно-білими скатертинами та неосяжним меню, написаним від руки червоним чорнилом. Там було четверо офіціантів, один із яких, як дві краплі води, був схожий на Жан-Поля Бельмондо, аж до сигарети, що звисала з нижньої губи, включно. Решта нагадували звичайних розбійників. У залі сиділи кілька скандинавів, які мовчки поїдали рагу з бобами, один старий француз у береті й троє скромних дівчат-англійок.
Повз нього якраз проходив Бельмондо. Кордл, який цілком пристойно, хоча й дещо по-книжному розмовляв французькою, попросив у нього десятифранковий комплексний обід, меню якого було виставлене у вітрині.
Офіціант зміряв його поглядом, що призначався для претензійних жебраків.
— На сьогодні усі скінчилися, — вимовив він і вручив Кордлові меню тридцятифранкового обіду.
У своєму старому втіленні Кордл скорився б долі й зробив замовлення. Або, можливо, підвівся б, тремтячи від обурення, і пішов з ресторану, перекинувши дорогою стілець.
Але зараз...
— Очевидно, ви мене не зрозуміли. — вимовив Кордл. — Згідно з французьким законом ви зобов'язані обслуговувати клієнтів за всіма фіксованими меню, виставленими у вітрині.
— Мосьє адвокат? — поцікавився офіціант, нахабно вперши руки в боки.
— Ні. Мосьє влаштовує неприємності, — попередив Кордл.
— Нехай мосьє спробує, — процідив офіціант. Його очі звузилися.
— Домовились, — сказав Кордл.
У цей час до ресторану завітала літня пара. На чоловікові був добротний синій у смужку костюм, на жінці — плаття в горошок.
— Вибачте, ви не англійці? — звернувся до них Кордл.
Трохи здивований, чоловік злегка нахилив голову, що, очевидно мало означати кивок.
— Раджу вам не замовляти тут їжу. Я — представник ЮНЕСКО, інспектор з харчування. Шеф-кухар тут явно з роду-віку не мив руки. Ми ще не закінчили перевірки на тиф, але є всі підстави для підозр. Щойно прибудуть мої асистенти з необхідним обладнанням...
У ресторані запала мертва тиша.
— Гадаю, варене яйце можна з'їсти, — змилостивився Кордл.
Очевидно, літній чоловік йому не повірив.
— Ходімо звідси, Мілдред, — сказав він, і пара вийшла.
— Ось ідуть шістдесят франків плюс п'ять відсотків чайових, — холодно констатував Кордл.
— Негайно забирайтесь звідси! — прогарчав офіціант.
— Мені тут подобається, — оголосив Кордл, складаючи руки на грудях. — Обстановка, затишок...
— Сидіти, не замовляючи, не дозволяється.
— Я замовляю. Десятифранкове меню.
Офіціанти перезирнулись, кивнули в унісон і почали наближатися військовою фалангою. Кордл звернувся до інших відвідувачів:
— Прошу всіх бути свідками! Ці люди збираються напасти на мене, четверо проти одного, всупереч французькому закону й загальнолюдській етиці, лише тому, що я бажаю замовити хибно розрекламоване десятифранкове меню!
Це була довга промова, але в цьому випадку красномовство не зашкодило. Кордл повторив її англійською.
Англійки порозкривали роти. Старий француз продовжував їсти суп. Скандинави похмуро кивнули й почали знімати піджаки.
Офіціанти знову перезирнулись. Той, що нагадував Бельмондо, сказав:
— Мосьє, ви змушуєте нас викликати поліцію.
— Чудово, отже, мені не доведеться викликати її самому, — багатозначно промовив Кордл.
— Певна річ, мосьє не бажає провести свою відпустку в суді?
— Мосьє саме так проводить більшість своїх відпусток, — запевнив Кордл.
Офіціанти знову перезирнулися. Потім Бельмондо підійшов до Кордла з тридцятифранковим меню — Цей обід коштуватиме месьє десять франків. Очевидно, це все, що мосьє може собі дозволити.
Цей випад Кордл пропустив повз вуха.
— Принесіть мені цибулевий суп, зелений салат і м'ясо по-бургундському.
Офіціант вийшов, щоб передати замовлення. Кордл помірно гучним голосом наспівував «Вальс Матильди». Він підозрював, що це може прискорити обслуговування.