— Дурниці, кохана. Позич-но мені свій плащ... Він зняв із Мевіс білий дощовик і напнув на себе,
розриваючи його по шву.
— Ну, приятелю, ми пішли, — поблажливо сказав він дворецькому.
— Боюся, що ні, — промовив той голосом, від якого зав'яли б артишоки. — У всякому разі, лишається ще краватка.
Кордл чекав цього. Він витяг свою вологу полотняну носову хустку й зав'язав навколо шиї.
— Ви задоволені? — посміхнувся він з виглядом Пітера Лора у ролі містера Мото — єдиного героя, якого він пам'ятав.
— Говарде! Ходімо!
Кордл чекав, посміхаючись дворецькому, який вперше за своє життя почав хвилюватися.
— Боюся, сер, що це не...
— Що «не»?
— Це не зовсім те, що розуміють під піджаком і краваткою.
— Ви хочете сказати, — почав Кордл пронизливо неприємним голосом, — що ви експерт з чоловічого одягу, а за сумісництвом відчиняєте двері відвідувачам?
— Звісно, ні! Але це імпровізоване вбрання...
— До чого тут «імпровізоване»? Ви гадаєте, що до вашого огляду треба готуватися три дні?
— Ви вдягнули жіночий плащ і брудну носову хустку, — наполягав дворецький. — Гадаю, нам більше нема про що говорити.
Він збирався зачинити двері, але Кордл швидко промовив:
— Тільки зроби це, голубе, і я притягну тебе до суду за наклеп і образу особистої гідності. Це серйозні обвинувачення, в мене є свідки.
Довкола Кордла вже зібралася невелика, але зацікавлена юрба.
— Це смішно, — мовив дворецький, намагаючись виграти час. — Я зараз викличу...
— Ув'язнення у «Вормвуд-Скрабс» насмішить вас іще більше, — сказав йому Кордл. — Я переслідуватиму вас у судовому порядку й доведу справу до кінця.
— Говарде! — закричала Мевіс.
Він скинув її руку й лютим поглядом змусив дворецького застигнути на місці.
— Я мексиканець, хоча, можливо, моя чудова англійська й ввела вас в оману. У моїй країні чоловік радше переріже собі горло, ніж залишить таку образу без відповіді. Ви сказали жіночий плащ? Hombre, коли я надягаю його, він стає чоловічим. Чи ви натякаєте, що я тагісоп, як тут у вас кажуть — гомосексуаліст?!
Натовп, який потроху збільшувався, схвально загомонів. Дворецького не любив ніхто, крім хазяїна.
— Я не мав на увазі нічого подібного, — мляво запротестував дворецький.
— Отже, це чоловічий плащ?
— Як вам буде завгодно, сер.
— Незадовільно. Отже, ви не відмовляєтеся від вашої брудної інсинуації? Я йду по поліцейського.
— Зачекайте! Навіщо так поспішати?! — вигукнув дворецький. Він зблід, його руки тремтіли. — Ваш плащ — це чоловічий плащ, сер.
— А як щодо моєї краватки?
Дворецький голосно засопів, видав гортанний звук і зробив останню спробу зупинити Запату та його кровожерливих пеонів.
— Але, сер, ваша носова хустка явно...
— Те, що я ношу довкола шиї, — холодно промовив Кордл, — стає тим, чим повинно бути. А якби я обв'язав навколо горла шматок кольорового шовку, ви що, назвали б його бюстгальтером? Льон — цілком придатний матеріал для краватки, verdad? Функція визначає термінологію, чи не так? Якщо я приїду на роботу на корові, ніхто не скаже, що я осідлав біфштекс. Ви бачите якусь логічну неузгодженість у моїх аргументах?
— Боюся, я не зовсім розумію...
— То як ви насмілюєтеся судити? — Юрба захоплено заревла.
— Сер! — вигукнув переможений дворецький. — Благаю вас...
— Отже, — із задоволенням констатував Кордл, — у мене є піджак, краватка і запрошення. Може, ви погодитеся бути нашим гідом і покажете візантійські мініатюри?
Дворецький відчинив двері перед Панчо Вілья та його татуйованими ордами. Останній бастіон цивілізації капітулював менш як за годину. Вовки завили на берегах Темзи, босонога армія Морелоса увірвалася до Британського музею, а над Європою запала ніч.
Кордл і Мевіс оглядали колекцію мовчки. Вони не обмінялися ані словом, поки не залишилися наодинці в Риджентс-парку.
— Послухай, Мевіс... — почав Кордл.
— Ні, це ти послухай! — перервала вона. — Ти був жахливий! Просто нестерпний! Ти був... Я не можу знайти достатньо брудного слова для тебе! Мені ніколи не спадало на думку, що ти один із тих садистів, які отримують задоволення, принижуючи інших людей!
— Але ж, Мевіс, ти чула, як він розмовляв зі мною, його тон...
— Він дурний дідуган і трохи не сповна розуму, -сказала Мевіс. — А тебе я вважала іншим.
— Але він казав...
— Не має значення. Головне — ти насолоджувався собою!
— Гаразд, мабуть, ти маєш рацію, — погодився Кордл. — Але дозволь я поясню.
— Пояснюй комусь іншому. Усе скінчено. Будь ласка, йди, Говарде. Назавжди.