Майбутня мати двох його дітей повернулася й пішла геть з його життя. Кордл поспішив за нею.
— Мевіс!
— Я покличу поліцейського, Говарде, слово честі, покличу!
— Мевіс, я кохаю тебе!
Певна річ, вона чула його, але не зупинялася. Це була мила, симпатична дівчина і явно незмінна — цибулина.
Кордл так і не зумів нічого пояснити Мевіс про рагу й необхідність випробувати поведінку, перш ніж засуджувати її. Моменти містичного натхнення рідко повторюються. Але йому вдалося переконати її, що то був якийсь шок, чистий випадок, зовсім немислимий і... поруч з нею... таке ніколи не повториться.
Зараз вони одружені, у них дівчинка й хлопчик; вони живуть у затишному будиночку на різних рівнях у Плейнфілді, Нью-Джерсі, й цілком щасливі. Кордла, як і раніше, відштовхують і зачіпають прибиральники, фінансові адвокати, метрдотелі та інші особи, наділені владою. Але є одна відмінність.
Тепер Кордл регулярно їздить відпочивати сам, без дружини й дітей. Минулого року прославився в Гонолулу. Цього року він їде до Буенос-Айреса.
Безглузді запитання
Відповідач був сконструйований так, щоб діяти стільки, скільки потрібно. Це було надто довго за оцінками одних рас і дуже мало, з погляду інших. Але для Відповідача цей час був саме таким як треба.
Якщо говорити про розміри, то одні вважали Відповідач велетенським, а інші — крихітним. Це був надзвичайно складний пристрій, хоча дехто вважав, що насправді він дуже простий.
Але Відповідач знав, що він — такий, яким повинен бути. Адже, зрештою, він — Відповідач. Він знав.
Хто його створив? Що менше про них говорити, то краще.
Вони теж знали, але ніколи нікому не казали, чи тішить їх це Знання.
Вони збудували Відповідач на допомогу менш розвиненим расам — і відбули своїм особливим способом. Куди? Про це знав лише Відповідач.
Тому що Відповідач знає все.
Він стояв на своїй планеті, що оберталася довкола своєї зірки. Минав час: нескінченно довго для одних і миттєво для інших, а для Відповідача — як раз стільки, скільки треба.
Усередині нього зберігалися відповіді. Він знав природу речей, і чому вони такі, якими є, і чим вони є, і що все це означає.
Відповідач міг відповісти на будь-яке запитання, якщо воно було правильно сформульоване. І він хотів цього. Він прагнув відповідати!
Бо яким ще міг бути Відповідач?
Бо що ще він мав робити?
Отож, він чекав на створіння, здатні прийти й запитати.
— Як ви почуваєтесь, сер? — співчутливо промовив Моран, повільно пропливаючи над старим.
— Краще, — з кволою посмішкою відгукнувся Лінгман. Хоча Моран витратив величезну кількість палива, щоб
вийти в космос з мінімальним прискоренням, немічному серцю Лінгмана це не сподобалося. Воно то комизилося й опиралося, не бажаючи працювати, то раптом починало немилосердно калатати об грудну клітку, в якийсь момент навіть здавалося, що воно от-от зупиниться, просто з принципу. Але в невагомості стало легше — серце запрацювало.
У Морана не було подібних проблем. Його міцне тіло легко витримувало будь-які навантаження. Однак у цьому польоті йому не доведеться їх переживати, якщо він хоче, щоб старий Лінгман залишився живим.
— Я ще житиму, — пробурмотів Лінгман, відповідаючи на невисловлене запитання. — Житиму стільки, скільки треба, щоб дізнатися. Моран торкнувся пульта, і корабель ковзнув у підпростір, мов карась у сметану.
-Ми про все дізнаємося. — Моран допоміг старому звільнитися від ременів. — Ми знайдемо Відповідач!
Лінгман упевнено кивнув своєму молодому напарникові. Довгі роки вони підтримували й підбадьорювали один одного. Ідея належала Лінгманові. Моран приєднався до нього після закінчення Каліфорнійського технологічного інституту . Разом вони досліджували чутки й легенди всієї Сонячної системи. Легенди про давню гуманоїдну расу, яка знала відповіді на всі запитання, побудувала Відповідач і зникла.
-Подумати лишень! Відповідь на будь-яке запитання! — сказав Моран. Він був фізиком і мав до Відповідача чимало запитань. Розширення Всесвіту, природа ядерних сил, «нові» й «наднові» зірки, формування планет, червоне зміщення, відносність часу й простору та тисячі інших.
— Авжеж, — погодився Лінгман.
Він підплив до відеоекрана й поглянув в неозору далечінь підпростору. Лінгман був біологом і літньою людиною.
Його цікавили лише два запитання.
Що таке життя?
Що таке смерть?
Після тривалого періоду збору багрянцю, Лек та його друзі зібралися погомоніти. Довкола густих зоряних скупчень багрянець завжди рідшав: чому — нікому не відомо. Тож було про що говорити.