— Не знаю, чому не забрали й телефон, — сказав Крендел. — Я заборгував за нього за два місяці.
— Я теж, — зауважив Морисон.
— Я повний банкрут, — сказав Крендел. — Не лишилося ані цента. Зрозумій мене правильно, я турбуюсь не за себе. Я проживу й на безкоштовній юшці. Але я не можу телепортувати ані краплини води: ні тобі, ні Ремстаатеру.
— Джимові Ремстаатеру?
— Авжеж. Він ішов слідами золота на північ на тому боці Забутої ріки. Минулого тижня в його всюдихода зламалася вісь, а повертати назад він не схотів. Учора в нього скінчилася вода.
— Я б поручився за нього, якби міг, — сказав Морисон.
— І він поручився б за тебе, якби міг, — відповів Крендел. — Але він не може, і ти не можеш, і я не можу. Томі, в тебе залишилася єдина надія.
— Яка?
— Знайди золото. Не просто його сліди, а справжнє реальне родовище, варте справжніх грошей. Потім зателефонуй мені. Якщо це справді буде золотоносна порода, я приведу Вілкса з «Три-Пленет-Майнінг» і змушу його видати нам аванс. Він, імовірно, зажадає п'ятдесят відсотків.
— Але це ж грабіж!
— Ні, просто ціна кредиту на Венері, — відповів Крендел. — Не хвилюйся, усе одно залишиться чимало. Але спершу потрібно знайти вихід золотоносної породи.
— Гаразд, — сказав Морисон. — Вона має бути десь неподалік. Максе, яке сьогодні число?
— Тридцять перше липня. А що?
— Просто так. Я зателефоную тобі, якщо знайду щось путнє.
Поклавши слухавку, Морисон присів на камінь і втупився в пісок.
Тридцять перше липня. Завтра в нього день народження. Про нього згадуватимуть усі рідні. Тітка Бес у Пасадені, близнюки в Лаосі, дядько Тед у Дуранго. І, звісно, кохана Джейні, яка чекає на нього в Тампа.
Морисон усвідомив, що, коли він не знайде родовище, завтрашній день народження буде для нього останнім.
Він підвівся, знову спакував телефон разом із порожніми флягами і попрямував на південь.
Він був не сам. Птахи й тварини пустелі рушили слідом. Над його головою кружляли мовчазні чорні шуліки. По обидва боки, уже значно ближче, його супроводжували піщані вовки, висолопивши язики й чекаючи, коли ж він упаде замертво...
— Я ще живий! — гукнув їм Морисон.
Він вихопив револьвер і вистрілив у найближчого вовка. Відстань була метрів шість, але він схибив. Тоді Морисон став на одне коліно, узяв револьвер обома руками й \вистрілив знову. Вовк заскавчав від болю. Зграя негайно накинулася на пораненого, а шуліки кинулися вниз по свою частку.
Морисон поклав револьвер у кобуру й рушив далі. Він усвідомлював, що його організм дуже зневоднений. Усе навколо пливло й стрибало перед очима, а ноги стали немов ватними. Він викинув порожні фляги, викинув усе, окрім набору для аналізів, телефону й револьвера. Або він вийде з цієї пустелі переможцем, або не вийде взагалі.
Сліди золота були все такими ж багатими. Але справжньої жили, як і раніше, не було.
Надвечір Морисон знайшов неглибоку печеру біля підніжжя скелі. Він заповз у неї й забарикадував вхід каменями. Потім витяг револьвер і обперся спиною об задню стіну. Ззовні пирхали й клацали зубами вовки.
Морисон улаштувався зручніше й приготувався бути насторожі цілу ніч.
Він сидів із заплющеними очима, але не спав. Його мучили страхіття й марення. Він знову опинився на Землі, і Джейні казала йому:
— Це тунці. У них щось негаразд із травленням. Усі вони хворі.
— Прокляття, — відповідав Морисон. — Варто лише приручити рибу, як вона починає коверзувати.
— Ти так і розводитимеш філософію, коли твої риби хворі?
— Поклич ветеринара.
— Я кликала. Він у Блейків, оглядає їхнього молочного кита.
— Гаразд. Піду погляну.
Він надягнув маску і, посміхаючись, сказав:
— Не встигнеш обсохнути, як знову доводиться лізти У воду.
Його обличчя й груди були вологими.
Морисон розплющив очі. Його обличчя й груди справді були мокрі від поту. Придивившись до заблокованого входу до печери, він нарахував два, чотири, шість, вісім зелених очей. Морисон вистрілив по них, але вони не відступили.
Він вистрілив ще раз. Куля, відскочивши від стінки, обсипала його гострими уламками каменю. Наступними пострілами, він зумів поранити одного з вовків.
Зграя розбіглася.
Револьвер був порожній. Морисон понишпорив у кишенях і знайшов ще п'ять патронів. Він ретельно зарядив револьвер. Незабаром, напевно, світанок.
Морисон знову побачив сон, цього разу йому наснився коктейль «Особливий старательський».
Розповіді про нього він чув у всіх невеликих салунах, довкола Скорпіонової пустелі. Зарослі щетиною старожили розповідали про нього сотні різних історій, а цинічні бармени додавали нові подробиці. У вісімдесят дев'ятому році його замовляв Керк — велику порцію, спеціально для себе.