Морисон гарячково намагався знову додзвонитися до оператора. Телефон мовчав — не чутно було навіть сигналу виклику. Він був вимкнений.
Морисон поклав апарат на землю й озирнувся. Вузька розщілина, куди він упав, тяглася прямо метрів двадцять, потім звертала ліворуч. У її стрімких схилах не було видно жодної печери, жодного місця, де можна було б улаштувати барикаду.
Позаду почувся якийсь шерех. Обернувшись, він побачив, що на нього кидається величезний старий вовк. Не вагаючись ані секунди, Морисон схопив револьвер і вистрілив, розваливши на друзки голову тварини.
— Чорт забирай, — сказав Морисон, — я збирався залишити цей патрон для себе.
Це дало йому виграш у часі на кілька секунд. Він кинувся розщілиною вниз, шукаючи бічного виходу. Довкола червоними й пурпурними іскрами виблискувала золотоносна порода. А слідом за ним бігли вовки.
Морисон зупинився. За поворотом розщілина закінчувалася глухою стіною.
Він притулився до неї спиною, тримаючи револьвер за ствол. Вовки зупинилися за два метри від нього, збираючись у зграю для вирішального кидка.
Їх було десять чи дванадцять, і у вузькому проході вони скупчилися в три ряди.
У небі кружляли шуліки, чекаючи своєї черги.
У цей момент Морисон почув потріскування телепортування. Над головами вовків з'явився повітряний вихор, і вони квапливо позадкували за ріг.
— Саме вчасно, — сказав Морисон.
— Вчасно для чого? — запитав листоноша Вільямс-4. Робот виліз із вихору й озирнувся.
— Ого, молодий чоловіче, — вимовив Вільямс-4, — це ви, догралися! Хіба я вас не застерігав? Хіба не радив повернутися? Ви лише погляньте!
— Ти мав рацію, — сказав Морисон. — Що мені прислав Макс Крендел?
— Макс Крендел вам нічого не прислав, і не міг прислати.
— Тоді чому ти тут?
— Тому що сьогодні ваш день народження, — відповів Вільямс-4. — У нас на пошті в таких випадках завжди буває спеціальна доставка. Ось вам.
Вільямс-4 простягнув йому стос листів — поздоровлення від Джейні, тіток, дядьків і двоюрідних братів із Землі.
— І ще одне, — сказав Вільямс-4, порпаючись у своїй сумці. — Має бути ще одне. Чекайте... ось.
Він простягнув Морисонові невеликий пакет.
Морисон поспішно зірвав обгортку. Це був подарунок від тітки Міні з Нью-Джерсі. Він відкрив коробку. Там були солоні цукерки — прямо з Атлантик-Сіті.
— Кажуть, дуже смачно, — сказав Вільямс-4, що заглядав через його плече. — Але не дуже доречно за нинішніх обставин. Шкода, молодий чоловіче, дуже шкода, що вам доведеться померти в день свого народження. Найкраще, що я можу побажати, — це швидкої й безболісної смерті.
Робот попрямував до вихору.
— Стривай! — вигукнув Морисон. — Ти не можеш мене отак кинути. Я вже багато днів нічого не пив. А крім того, ці вовки...
— Розумію, — відповів Вільямс-4. — Повірте, це не приносить мені жодної радості. Навіть у робота є якісь почуття.
— То допоможи мені!
— Не можу. Правилами поштового відомства це чітко й категорично заборонено. Пам'ятаю, у дев'яносто сьомому мене приблизно про те саме просив Ебнер Леті. Його тіло потім шукали три роки.
— У тебе ж є аварійний телефон? — запитав Морисон.
— Є. Але я можу ним скористатися лише в тому разі, коли зі мною станеться аварія.
— Але ти хоч можеш віднести мій лист? Терміновий лист?
— Звісно, можу, — відповів робот. — Я для цього й створений. Я навіть можу позичити вам олівець і папір.
Морисон узяв олівець і папір і спробував зосередитись. Якщо він напише терміновий лист Максові, той отримає його за кілька годин. Але скільки часу йому знадобиться, щоб назбирати грошей і надіслати воду й боєприпаси? День, два? Доведеться щось вигадати, аби протриматися...
— Гадаю, у вас є марка? — запитав робот.
— Ні, — відповів Морисон. — Але я куплю її в тебе. Звичайний лист, термінова доставка.
— Чудово, — сказав робот. — Ми щойно випустили нову серію Венусборзьких трикутних. Я вважаю їх великим естетичним досягненням. Вони коштують три долари за штуку.
— Гаразд. Цілком прийнятна ціна. Давай одну.
— Лишається вирішити питання з оплатою.
— Ось! — сказав Морисон, подаючи роботові шматок золотоносної породи вартістю п'ять тисяч доларів. Листоноша оглянув камінь і повернув його назад.
— Вибачте, але я можу прийняти лише готівку.
— Але це коштує більше, ніж тисяча поштових марок! — сказав Морисон. — Це — золотоносна порода!
— Цілком можливо, — відповів Вільямс-4, — та я не запрограмований на аналіз мінералів. Поштова служба Венери не передбачає застосування системи товарного обміну. Я змушений попросити три долари банкнотами або монетами.