— Що? — перепитав приголомшений Морисон.
— Місяців через шість, коли я закінчу обхід планети й повернуся до Венусборга. Про такі події слід повідомляти особисто. Але спершу я маю доставити пошту.
— Дякую, Вільямсе. Не знаю, як мені...
— Я просто виконую свою роботу, — сказав робот, прямуючи до вихору. — Якщо через шість місяців ви ще будете на Венері, я принесу вам пошту до в'язниці.
— Мене тут не буде, — відповів Морисон. — Прощавайте, Вільямсе.
Робот зник у вихорі телепортації. Потім зник і сам вихор. Морисон залишився сам у венеріанських сутінках. Він знайшов виступ золотоносної породи трохи більший за людську голову, вдарив по ньому руків'ям револьвера, і в повітрі замиготіли дрібні блискотливі осколки. Через годину на револьвері було чотири вм'ятини, а на блискучій поверхні породи — лише кілька подряпин.
Піщані вовки почали підкрадатися ближче. Морисон жбурнув у них кілька каменюк і хрипко вилаявся сухим, надтріснутим голосом. Вовки відступили.
Він знову оглянув виступ і помітив біля його основи тріщину, товщиною з волосину. Він почав бити в цьому місці. Але камінь не піддавався.
Морисон витер піт, який заливав очі, і спробував зібрався з думками. Клин, потрібен клин...
Він зняв ремінь. Приставивши до тріщини край сталевої пряжки, він ударами револьвера загнав її у тріщину на кілька міліметрів. Ще три удари — і вся пряжка сховалася в тріщині, ще удар — і виступ відокремився від жили.
Шматок, що відламався, важив кілограмів десять. Рахуючи по п'ятдесят доларів за унцію, цей уламок мав би коштувати тисяч двадцять доларів, якщо тільки золото виявиться таким чистим, як воно здається.
Коли прибув телепортований державний маркшейдер, було уже майже темно. Це був невисокий опецькуватий робот, пофарбований старомодним чорним лаком.
— Добрий день, сер, — сказав він. — Ви хочете зробити заявку? Звичайну заявку на необмежений видобуток?
— Так, — відповів Морисон.
— А де центр вашої ділянки?
— Що? Центр? Ну, скажімо, тут, де я стою.
— Дуже добре, — сказав робот.
Він витягнув сталеву рулетку, швидко відійшов від Морисона на двісті метрів і зупинився. Розмотуючи рулетку, робот ходив, стрибав і вилізав на скелі, окреслюючи квадрат зі стороною чотириста метрів з Морисоном у центрі. Закінчивши вимірювання, він на тривалий час застиг нерухомо.
— Що ти робиш? — запитав Морисон.
— Глибинні фотографії ділянки, — відповів робот. -Досить складна справа при такому освітленні. Ви не могли б почекати до ранку?
-Ні!
— Гаразд, якось дамо цьому раду, — сказав робот. Він переходив з місця на місце, зупинявся, знову
йшов, знову зупинявся. У міру того, як сутінки ставали густішими, глибинні фотографії вимагали дедалі більшої експозиції. Робот спітнів би, якби був на це здатний.
— Готово, — сказав він нарешті. — Це треба опрацювати. Ви дасте мені із собою зразок?
— Ось, — сказав Морисон, зваживши в руці уламок золотоносної породи й простягаючи її маркшейдеру. — Це все?
— Абсолютно все, — відповів робот. — За винятком того, що ви не представили мені Пошуковий акт.
Морисон розгублено заморгав.
— Чого не представив?
— Пошуковий акт. Це офіційний документ, який свідчить про те, що ділянка, на яку ви претендуєте, відповідно до урядової постанови, не містить радіоактивних речовин у кількостях, що перевищують п'ятдесят відсотків загальної маси на глибину до двадцяти метрів. Проста, але необхідна формальність.
— Я ніколи про неї не чув, — сказав Морисон.
— Її зробили обов'язковою умовою минулого тижня, — пояснив маркшейдер. — У вас немає акта? Тоді, боюся, ваша звичайна необмежена заявка недійсна.
— Що ж мені робити?
— Ви можете замість неї оформити спеціальну обмежену заявку, — сказав робот. — Пошуковий акт для неї не потрібен.
— А що це означає?
— Це означає, що через п'ятсот років усі права на ділянку переходять до уряду Венери.
— Згоден! — вигукнув Морисон. — Я згоден! Чудово! Це все?
— Абсолютно все, — відповів маркшейдер. — Я візьму цей зразок із собою і віддам на терміновий аналіз та оцінювання. За ним і за глибинними фотографіями ми зможемо обчислити вартість вашої ділянки.
— Пришліть мені що-небудь відбиватися від вовків, — сказав Морисон. — І їжі. І ще, я хочу «Особливий старательський».
— Гаразд, сер. Усе це буде вам телепортовано, якщо ваша заявка виявиться досить коштовною, щоб окупити витрати.
Робот вліз у вихор і зник.
Час минав, і вовки знову почали підкрадатися до Морисона. Вони огризалися, коли він жбурляв у них камінням, але не відступали. Роззявивши пащі й виваливши язики, вони поступово наближалися. їх відокремлювали лише кілька метрів.