Але все це згодом. А поки-що — яка насолода бути живим, лежати на сонечку, всім тілом відчуваючи...
Сонце? Всередині корабля?
Він сів. Біля його ніг лежала одна собача лапа і хвіст. А перед ним у корпусі корабля зяяв зигзагоподібний отвір сантиметрів вісім у ширину, і довжиною більше метра. Крізь отвір світило сонце. А ззовні у щілину зазирали чотири собаки.
Знищуючи останнього пса, Діксон прорізав корпус власного корабля.
Згодом він помітив ще кілька пробоїн. Звідки вони взялися? Це, напевно, коли він пробивався до корабля. Останні сто метрів. Кілька пострілів, очевидно, зачепили корабель.
Діксон підвівся й уважно оглянув пошкодження. «Чиста робота, — подумав він з байдужістю розпачу. — Так, сер, дуже чиста робота».
Ось перерізані кабелі керування. Отут було радіо. А тут він примудрився одним пострілом влучити одразу в кисневі балони й цистерну с водою — оце результативність! А тут... ну, звісно, тільки цього й бракувало. Найбільш вдалий постріл — він перерізав головну паливну магістраль. Усе пальне, підкоряючись закону тяжіння, витекло назовні, утворило калюжу довкола корабля й просочилося під землю...
«Непогано як на перший раз. — Діксон відчув, що от-от збожеволіє. — Навіть газовим різаком краще не зробиш».
Утім, газовим різаком він нічого б подібного не зробив. Корпус космічного корабля різак не бере. А от старий, добрий, вірний, надійний дезінтегратор...
Рік по тому, не дочекавшись від Діксона жодного повідомлення, із Землі надіслали корабель. Екіпаж отримав наказ поховати рештки, якщо їх буде знайдено, і привезти на Землю дослідний зразок дезінтегратора, якщо вдасться його знайти.
Рятувальний корабель приземлився поруч із кораблем Діксона, а його екіпаж з цікавістю взявся оглядати порізаний і випотрошений корпус.
— Деяким людям, — сказав інженер, — не можна давати до рук зброю.
— Мабуть, так! — сказав старший пілот.
З лісу почувся якийсь стукіт. Вони поспішили туди й знайшли Діксона живим і здоровим, який завзято працював, горланячи пісню.
За рік він збудував дерев'яну хатину й засадив город.
Город був оточений частоколом. Коли рятівники наблизилися, Діксон саме забивав у землю новий кіл замість струхлявілого.
Як і слід було сподіватися, хтось вигукнув: Ти живий?
— Точно, — відповів Діксон. — Щоправда, намучився я, поки не збудував оцей частокіл. Ох і сволота ж ці собаки. Але я їх провчив.
Діксон посміхнувся і вказав на лук, притулений до частоколу. Він був вирізаний з пружного, міцного дерева, а поруч лежав сагайдак, повний стріл.
— Навчилися остерігатися, — сказав Діксон, — коли побачили, як їхні приятелі конають зі стрілою в боці.
-А дезінтегратор?.. — запитав старший пілот.
— Дезінтегратор! — вигукнув Діксон з веселим вогником у очах. — Не знаю, як би я вижив без нього.
Він продовжив свою роботу. Кіл швидко входив у землю під ударами важкого плаского руків'я дезінтегратора.
Демони
Крокуючи Другою авеню, Артур Гамет вирішив, що сьогодні напрочуд гарний весняний день. Не надто холодний, просто свіжий і надихаючий. «Ідеальний день для продажу страхових полісів,» — промовив він сам до себе. На розі Дев'ятої стріт він зійшов із тротуару.
І зник.
— Ви бачили? — запитав різника його помічник. Обидва стояли біля дверей м'ясної крамниці, байдуже розглядаючи перехожих.
— Що бачив? — відгукнувся огрядний з обличчям бурякового кольору різник.
— Того хлопця в пальто. Він зник.
— Та ну, — сказав різник. — Мабуть, просто звернув на Дев'яту. І що з того?
Помічник різника не бачив, щоб Артур звертав на Дев'яту чи перетинав Другу. Він бачив, як той зник. Але який сенс наполягати? Ну скажеш ти босові, що він помилився, а далі? До того ж хлопець у пальто, можливо, й справді звернув на Дев'яту. Куди ще він міг подітися?
Але Артура Гамета в Нью-Йорку вже не було. Він зник без сліду.
Десь в іншому місці, необов'язково на Землі, істота, що називала себе Нельзевулом, пильно вдивлялася у п'ятикутник, усередині якого з'явилося щось, на що він ніяк не розраховував. Нельзевул уп'явся у це «щось» гнівним поглядом, і мав на це всі підстави. Упродовж багатьох років він вишукував магічні формули, експериментував із травами та субстанціями, вивчав найкращі книжки з магії та знахарства. Усе засвоєне вклав в одне титанічне зусилля. І що з того вийшло? З'явився не той демон.
Звісно, на результат могло вплинути все що завгодно. Взяти хоча б відрубану руку мерця. Не виключено, що це рука самогубці, — хіба можна вірити навіть найкращим з торговців? А можливо, одна зі сторін п'ятикутника накреслена трохи криво, а це дуже важливо. Або слова закляття вимовлені дещо в іншому порядку. Навіть одна невірна інтонація могла наробити лиха.