Однак голос мав рацію. Едельштайн якимось чином знав, що має справу не з євреєм.
Тепер він піде думаючи: «Ці євреї вважають себе кращими за інших!..» Потім він поділиться своїми враженнями з іншими на матчі «Лосів» чи «Лицарів Колумба», і на репутації євреїв з'явиться нова чорна пляма.
«У мене слабкий характер», — сумно подумав Едельштайн. А вголос вимовив:
— Гаразд, заходьте! Але попереджаю від самого початку: нічого купувати не збираюся.
Він змусив себе підвестися і зробив крок до дверей, але зупинився, тому що голос відповів: «Дуже дякую», і одразу після цього виник чоловік, що пройшов крізь вхідні двері, замкнені на два замки.
Чоловік був невисокий, зі смаком одягнений у сірий в тонку білу смужку костюм. Його міцні черевики з кордовської шкіри були начищені до блиску. Він був темношкірий, а в руках тримав чорний кейс. Чоловік переступив через двері Едельштайна так, немов вони були зроблені із застиглого повітря.
— Хвилинку, будь ласка, зачекайте хвилинку, — заблагав Едельштайн. Він звернув увагу, що надто сильно стиснув руки, а його серце калатає так, що от-от вистрибне з грудей.
Відвідувач зупинився і став нерухомо за метр від дверей. Едельштайн знову набув здатності дихати. Він сказав:
— Вибачте, у мене щойно була галюцинація...
— Показати, як це роблю, ще раз? — поцікавився гість.
— О Боже, звісно, ні! Отже, ви справді пройшли крізь двері! Господи я таки вскочив у халепу!
Едельштайн важко опустився на диван. Гість присів на стілець.
— Що все це означає? — прошепотів Едельштайн.
— Я користуюся цим прийомом, щоб зберегти час, — пояснив гість. — Крім того, це зазвичай переконує недовірливих. Мене звуть Чарлз Ситвел. Я технічний представник Диявола у цьому регіоні...
Едельштайн одразу йому повірив. Він спробував пригадати якусь молитву, але на думку йому спадала лише та, що її він промовляв перед сніданком у скаутському таборі, коли був хлопчиком. Навряд чи вона допоможе. Він ще пам'ятав «Отче наш», але то була молитва не з його релігії. Може, спробувати віддати салют прапорові...
-Не допоможе, — сказав Ситвел. — Не хвилюйтесь, мені не потрібна ваша душа і я не збираюся вдаватися до жодного із старомодних трюків.
— Як я можу вам повірити? — запитав Едельштайн.
— Поміркуйте самі, — відповів Ситвел. — Розгляньмо лише воєнний аспект. Останні п'ятдесят років — це майже суцільні повстання і революції. Для нас це означає безпрецедентний приплив проклятих душ американців, в'єтконгівців, нігерійців, марокканців, індонезійців, південноафриканців, росіян, індійців, пакистанців та арабів, а також євреїв. Вибачте, я не хотів вас образити. Крім того, ми приймаємо більше, ніж звичайно, китайців, а нещодавно розпочали великі операції на південноамериканському ринку. Чесно кажучи, містере Едельштайн, у нас перебір з душами. Якщо цього року почнеться ще одна війна, боюсь, нам доведеться оголосити амністію по дрібних гріхах.
Едельштайн опанував себе.
— Отже, ви з'явилися не для того, щоб забрати мене до пекла?
— О Дияволе! Звісно, ні! — промовив Ситвел. — Я ж вам сказав: усі кола пекла переповнені!
— Тоді навіщо ви тут?
Ситвел поклав ногу на ногу й нахилився уперед.
— Містере Едельштайн, ви повинні розуміти, що пекло у якійсь мірі нагадує гігантські земні концерни, такі як U.S.Steel або I.Т.&Т. У нас величезний обсяг операцій і більш-менш монопольне становище на ринку. Як і кожна справді велика корпорація, ми піклуємося про суспільне благо і дбаємо про свою репутацію.
— Логічно, — зауважив Едельштайн.
— Але, на жаль, на відміну від Форда, ми не можемо засновувати фонди й роздавати стипендії та гранти. Люди цього не зрозуміють. З тієї самої причини ми не можемо зводити міста майбутнього або боротись із забрудненням довкілля. Ми навіть не можемо збудувати греблю в якому-небудь Афганістані без того, щоб хтось не поцікавився нашими мотивами.
— Я розумію ваші труднощі, — визнав Едельштайн.
— І все ж ми хочемо робити щось корисне. Тому час від часу, а особливо зараз, коли справи йдуть настільки добре, ми роздаємо невеликі премії обраному числу потенційних клієнтів.
— Клієнт? Я?
— Ніхто не називає вас грішником, — заспокоїв Ситвел. — Я сказав «потенційних», а це означає усіх.
— І що ж це за премії?
— Три бажання, — жваво вимовив Ситвел. — Це традиційна форма.
— Давайте розберемося, чи все я вірно зрозумів, — попросив Едельштайн. — Отже, ви виконаєте три будь-які мої бажання? Без оплати? Без жодних прихованих «якщо» й «але»?