Купа одягу піднялася зі стільця, потягнулася й цілеспрямовано покрокувала до Грегора.
Заціпенівши, він спостерігав, як на нього насувається порожній одяг.
Коли фігура опинилася посередині кімнати й простягнула до Грегора порожні рукави, він почав стріляти.
Він стріляв і стріляв, тому що шматки й залишки одягу прагнули вчепитися в нього. Тліючі клаптики тканини намагалися обліпити обличчя, а ремінь — оповитися довкола ніг. Йому довелося все спалити, лише після цього атака припинилася.
Коли бій закінчився, Грегор увімкнув усі лампи в будинку. Заварив каву й вилив у кавник ледь не цілу пляшку бренді. Якимось чином він утримався від спокуси рознести вщент непотрібну систему охорони. Натомість зв'язався по радіо зі своїм компаньйоном.
— Дуже цікаво, — сказав Арнолд, коли Грегор розповів, що сталося. — Анімація! Справді дуже цікаво.
— Сподіваюсь, це тебе розважить, — з гіркотою у голосі відгукнувся Грегор. Після кількох ковтків бренді він почувався покинутим і ущемленим.
— Більше нічого не трапилось?
— Поки що ні.
— Гаразд, бережи себе. У мене виникла одна теорія. Але треба дещо перевірити. До речі, один божевільний букмекер приймає ставки на тебе — п'ять до одного.
— Справді?
— Слово честі. Я поставив.
— За мене чи проти? — спитав Грегор стурбовано.
— Звісно, за, — обурився Арнолд. — Адже ми компаньйони?
Вони попрощалися, і Грегор заварив другий кавник. Спати вночі він більше не збирався. Йому було приємно, що Арнолд поставив на нього. Але, по правді кажучи, Арнолдові рідко щастить у тоталізатор.
Уже вдень Грегор зміг кілька годин поспати. Він прокинувся після полудня, знайшов такий-сякий одяг і почав вивчати табір сонцепоклонників.
Ближче до вечора він дещо знайшов. На стіні одного зі збірних будиночків було надряпане слово «Тгаскліт». Т-г-а-с-к-л-і-т. Для Грегора це слово було лише порожнім сполученням безглуздих звуків, але він негайно повідомив про свою знахідку Арнолдові.
Потім Грегор ретельно оглянув свій будиночок, увімкнув усе освітлення, задіяв систему охорони й перезарядив бластер.
Здавалося усе в порядку. Він із жалем спостерігав за заходом сонця, сподіваючись дожити до світанку. Потім влаштувався у зручному кріслі й вирішив трохи поміркувати.
Тварин на планеті не було, так само як і рослин, що ходять, розумних скель або гігантського мозку, що живе у корі планети. У Привида V немає навіть місяця, де можна було б сховатися.
У привидів і демонів Грегор не вірив. Він знав, що при ретельному дослідженні всі надприродні явища зводяться до подій абсолютно природних. А які не зводяться — розсипаються самі собою. Який привид стоятиме нерухомо й дасть невіруючому себе обстежити?
Варто в замку з'явитися науковцю з камерами й магнітофонами, як привиди неминуче рушають у відпустку.
Є ще один варіант. Припустімо, комусь дуже сподобалася, ця планета, але цей «хтось» не налаштований платити призначену Фернграумом ціну. Хіба не може він зачаїтися тут, на уподобаній ним планеті, і, щоб збити ціну, залякувати й убивати переселенців?
Виглядає цілком логічно. Так можна навіть пояснити поводження одягу. Статична електрика, якщо її правильно використовувати, може...
Попереду нього щось стояло. Як і вчора, система охорони не спрацювала.
Грегор повільно підвів погляд. Той, хто стояв перед ним, сягав трьох метрів у висоту й нагадував людину з крокодилячою головою. Тулуб його був малиновим з поперечними темно-вишневими смугами. У лапі чудовисько стискало велику буру бляшанку.
— Привіт, — привіталося воно.
— Привіт, — відповів Грегор, ковтнувши слину. Його бластер лежав на столі, за півметра від нього. Цікаво, чи кинеться чудовисько на нього, якщо схопити бластер.
— Ти хто? — запитав Грегор зі спокоєм, який буває лише у стані сильного шоку.
— Я Хапуга — Червона Смуга, — відрекомендувалося чудовисько. — Люблю хапати різні речі.
— Як цікаво! — рука Грегора поповзла до бластера.
— Я хапаю речі, які звати Річард Грегор, — весело й щиро продовжувало чудовисько, — і зазвичай поїдаю їх у шоколадному соусі.
Чудовисько простягнуло Грегорові буру бляшанку, і той прочитав на етикетці: «Шоколад «Смига» — найкращий соус для Грегорів, Арнолдів та Флінів».
Пальці Грегора торкнулися руків'я бластера. Він поцікавився:
— То ти мене збираєшся з'їсти?
— Безперечно, — запевнив Хапуга.
Але у Грегора вже була зброя. Він відкинув запобіжник і вистрілив. Прошивши груди Хапуги, заряд обпалив підлогу, стіни та брови Грегора.