— Це мені не зашкодить, — пояснив Хапуга, — надто я високий.
Бластер випав з пальців Грегора. Хапуга нахилився вперед...
— Сьогодні я тебе не з'їм, — сказав він.
— Не з'їси? — ледь зміг вимовити Грегор.
— Ні. З'їсти тебе я маю право лише завтра, першого травня. Такі правила. Я зайшов попросити тебе про одну послугу.
— Яку саме?
Хапуга чарівно посміхнувся.
— Будь гарним хлопцем, з'їж кілька яблук. Вони додають такий чудовий присмак м'ясу!
З цими словами смугасте чудовисько зникло. Тремтячими руками Грегор увімкнув радіо й про все розповів Арнолдові.
— Гм, — відгукнувся той, — кажеш, Хапуга — Червона Смуга? На мій погляд, це вирішальний доказ. Усе сходиться.
— Що сходиться? Що це таке?
— Спершу зроби те, що я скажу. Мені треба самому переконатися.
За вказівками Арнолда Грегор розпакував лабораторне обладнання, витяг різні пробірки, реторти й реактиви. Він змішував, зливав і переливав, як було сказано, а насамкінець поставив суміш на вогонь.
— Готово, — сказав він, повернувшись до радіо, — а тепер поясни, що тут відбувається.
— Будь ласка. Я знайшов у словнику, що означає «тгаскліт». Це опалійське слово. Воно означає «багатозубий привид». Сонцепоклонники родом з Опала. Тобі нічого не спадає на думку?
— Їх повбивав привид з рідної планети, — ущипливо відповів Грегор. — Певно, приїхав зайцем на їхньому ж зорельоті. Мабуть, над ним тяжіло прокляття, і...
— Вгамуйся, — перервав Арнолд. — Привиди тут ні до чого. Розчин ще не закипів?
— Ні.
— Скажеш, як закипить. Отже, повернемося до ожилого одягу. Тобі це нічого не нагадує?
Грегор замислився.
— Хіба що дитинство... — промовив він. — Та ні, це смішно.
— Ну ж бо, викладай, — наполягав Арнолд.
— Хлопчиком я ніколи не лишав одяг на стільці. У темряві він завжди нагадував мені то людину, то дракона, то ще якусь нечисть. Гадаю, в дитинстві кожний таке відчував. Але ж це не пояснює...
— Ще й як пояснює! Згадав тепер Хапугу — Червону Смугу?
— Ні. Чому б це я його згадував?
— Тому, що ти сам його й вигадав! Пам'ятаєш? Нам було років вісім-дев'ять — тобі, мені й Джимі
Фліну. Ми вигадали найжахливіше чудовисько, яке лише змогли уявити. Це було наше власне чудовисько, воно прагнуло з'їсти лише тебе, мене або Джимі й неодмінно під шоколадним соусом. Однак право на це воно мало лише по перших числах кожного місяця, коли ми приносили додому виписки зі шкільного журналу з оцінками. Позбутися чудовиська можна було лише одним способом: вимовити чарівне слово. Отут Грегор дійсно згадав і здивувався, як він міг про це забути. Скільки ночей він не спав, чекаючи на Хапугу! У порівнянні з тодішніми нічними страхами погані оцінки видавалися дрібницями.
— Кипить розчин? — запитав Арнолд.
— Так, — слухняно кинувши погляд на реторту, сказав Грегор.
— Якого він кольору?
— Зеленувато-синього. Власне, швидше синього, ніж...
— Усе вірно. Можеш виливати. Треба буде поставити ще кілька дослідів, але загалом суть я зрозумів.
— Що зрозумів? Може, поясниш трохи?
— Це елементарно. Тварин на планеті нема. Привидів теж — принаймні настільки могутніх, що здатні перебити загін озброєних чоловіків. Сама собою напрошується думка про галюцинації, от я й почав з'ясовувати, що ж могло їх викликати.
Виявилося, багато що. Окрім земних наркотиків, у Каталозі інопланетних мікроелементів перераховано більше десятка галюциногенних газів. Є там і депресанти, і стимулятори; дихнеш — і одразу уявляєш себе генієм, хробаком чи орлом. А цей, судячи з твого опису, відповідає газу, що у каталозі фігурує як лонгстед-42. Це важкий, прозорий газ без запаху, фізіологічно нешкідливий. Стимулює уяву.
— По-твоєму, я — жертва галюцинацій? Запевняю тебе...
— Не все так просто, — перервав його Арнолд. -Лонгстед-42 впливає безпосередньо на підсвідомість. Він вивільняє найгостріші підсвідомі страхи, оживляє все те, чого ти в дитинстві панічно боявся і з того часу в собі придушував. Оживляє страхи. Саме їх ти й бачив.
-А насправді там нічого немає? — перепитав Грегор.
— Нічого матеріального. Але галюцинації для того, хто їх відчуває, майже реальні.
Грегор потягнувся за ще однією пляшкою бренді. Таку новину варто було відсвяткувати.
— Оздоровити Привид V нескладно, — упевнено продовжував Арнолд. — Перевести лонгстед-42 у зв'язаний стан — раз плюнути. А далі ми багаті й незалежні, партнере!
Грегор зібрався запропонувати тост, як раптом його пронизала тривожна думка.
— Якщо це лише галюцинації, то що сталося з переселенцями?
Арнолд на якийсь час замовк.