Тепер вони роздратовані, насторожені й надзвичайно небезпечні.
Розлючений мірак — це одне з найнебезпечніших створінь у Галактиці.
Коли у західній частині неба зійшли два місяці Елбонаї, Дрог раптом відчув страшенну самотність. Він міг бачити багаття, що його міраки розклали перед входом у печеру, а телепатичним зором розрізняв їх самих, що насторожено зіщулилися всередині, зі зброєю напоготові.
Невже шкура мірака варта того, аби так ризикувати?
Дрог волів би зараз ширяти в повітрі за півтора кілометра від землі, ліпити з хмар фігури й мріяти. Як добре було б поглинати сонячне випромінювання, а не споживати цю осоружну тверду їжу, заповідану предками. Яка користь від усіх цих полювань та вистежувань? Звісно, ніякої! Нікому не потрібні застарілі навички, які його народ давно забув.
У якусь мить Дрог майже переконав себе. Але раптом, в осяянні чистого чуття він зрозумів, у чому річ.
Справді, елбонайцям давно стало тісно в межах конкурентної боротьби, еволюція звільнила їх від усіх небезпек, пов'язаних із боротьбою за існування. Але Всесвіт великий і містить чимало несподіванок. Хто може передбачити, що станеться у майбутньому, з якими небезпеками доведеться зустрітися його расі? І чи зможуть вони їх подолати, якщо втратять мисливський інстинкт?
Ні, заповіді предків непорушні й вірні, вони не дають забути, що мирний розум надто тендітний для цього непривітного Всесвіту.
Лишається здобути шкуру мірака або загинути з честю!
Найважливіше зараз — виманити їх із печери. Нарешті Дрог згадав усі свої мисливські навички.
Він швидко й майстерно спорудив манок для мірака.
— Ви чули? — запитав Пакстон.
— Наче якісь звуки, — сказав Стелмен, і всі уважно прислухалися.
Звук долинув знову. «Є тут хтось? Допоможіть, рятуйте!» — волав голос.
— Це дівчина! — Пакстон підхопився на ноги.
— Це схоже на голос дівчини, — уточнив Стелмен. -Благаю, допоможіть! — зривався дівочий голос. -
Я довго не витримаю. Хто-небудь, допоможіть!
Кров ударила в обличчя Пакстона. У своїй уяві він одразу побачив її: таку маленьку, тендітну, біля розбитої спортивної ракети (як можна так нерозсудливо рушати в далекі подорожі!), а з усіх боків на неї насуваються чудовиська — зелені, слизькі, і тут з'являється він — ватажок чужинців, огидний, смердючий самець.
Пакстон схопив запасний бластер.
— Я йду, — твердо сказав він.
— Сядь, дурню! — наказав Герера.
— Але ж ви її чули, хіба ні?
— Тут не може бути ніякої дівчини, — відрубав Герера. -Звідки їй взятися на цій планеті?
— Саме це я й збираюсь з'ясувати, — відповів Пакстон, вимахуючи двома бластерами. — Можливо, корабель зазнав катастрофи, а може, вона вирішила розважитися й поцупила чиюсь ракету...
— Сядь! — рявкнув Герера.
— Він має рацію, — Стелмен спробував переконати Пак-стона. — Навіть якщо там і справді дівчина, в чому я дуже сумніваюсь, ми нічим не зможемо їй допомогти.
— О-о, допоможіть, рятуйте, ґвалтують! — лементувала дівчина.
— Геть з дороги, — погрозливим басом сказав Пакстон.
— Справді йдеш? — недовірливо поцікавився Герера.
— Хочеш мене спинити?
— Та ні, щасливої дороги, — Герера махнув у бік виходу. — На кладовище.
— Ми не можемо його відпустити! — Стелмен хапав ротом повітря.
— Чому ж? Коли людині так кортить, — безтурботно промовив Герера.
— За мене не турбуйтесь, — сказав Пакстон. — За чверть години я повернуся — разом із дівчиною!
Він повернувся на каблуках і попрямував до виходу. Герера нахилився вперед і розрахованим рухом опустив на голову Пакстона поліно, заготовлене для багаття. Стелмен підхопив обм'якле тіло.
Вони поклали Пакстона в дальньому кінці печери й продовжили пильнувати. Нещасна жінка безперервно стогнала й благала про допомогу ще годин із п'ять. Надто довго навіть як для мелодраматичного серіалу. Це, зрештою, був змушений визнати й Пакстон.
Настав похмурий дощовий світанок. Дрог, як і раніше, ховався за сто метрів від печери. Він побачив міраків, які вийшли щільною групою, тримаючи зброю напоготові й уважно стежачи за кожним рухом довкола.
Чому не спрацювала ідея з манком? Підручник скаута стверджував, що це найнадійніший спосіб приманювання самців мірака. Може зараз не сезон парування?
Міраки прямували до металевого яйцеподібного апарата, в якому Дрог одразу розпізнав примітивний космічний корабель. Зроблено, звісно, грубо, але всередині міраки будуть у безпеці.
Звісно, можна було б їх тревестувати й покінчити з цією справою. Але це було б не дуже гуманно. Давні елбонайці були людьми шляхетними й милосердними, і Молодший Скаут намагався наслідувати їх в усьому. Крім того, тревестування не було справді піонерським методом.