— Там завтра хтось повинен загинути? — перепитав я. — Ти впевнений?
— Певна річ.
— І це буде в газетах?
— Мабуть.
— І ти знаєш про всі подібні випадки?
— Я можу відчувати усі небезпеки, спрямовані на тебе, які поширюються у часі. Моє єдине бажання — захистити тебе від них.
Я зупинився. Двоє дівчат пирснули сміхом, помітивши, що я розмовляю сам із собою. Я рушив далі.
— Послухай, — прошепотів я, — ти зможеш почекати до завтрашнього вечора?
— А ти дозволиш мені бути твоїм захисником? — нетерпляче запитав дерг.
— Завтра скажу, — пообіцяв я. — Коли прочитаю вечірні газети.
У газеті справді виявилося повідомлення. Я прочитав його у своїй мебльованій кімнаті на 113-й вулиці. Юрба штовхнула чоловіка, він втратив рівновагу й упав під потяг, що наближався. Це дало мені достатні підстави для роздумів, поки я чекав появи мого невидимого захисника.
Я не знав, що робити. Його прагнення захищати мене видавалося цілком щирим. Але я не знав, чи справді хочу цього. Тому, коли за годину дерг установив зі мною контакт, ця ідея подобалася мені ще менше, ніж раніше, про що я йому й сказав.
— Ти мені не довіряєш? — запитав дерг.
— Я просто хочу жити нормальним життям.
— Якщо взагалі житимеш, — нагадав він мені. — Та вантажівка вчора увечері...
— Це була випадковість, таке буває раз у житті.
— Одного разу вистачить, щоб умерти, — розважливо сказав дерг. — Згадай ще про метро.
— Це не рахується. Я не збирався сьогодні їхати на метро.
— Але в тебе не було причин не їхати. Ось що важливо. Так само, як у тебе немає причин не приймати душ протягом найближчої години.
— А чому мені не слід приймати душ?
— Міс Флін, — сказав дерг, — яка живе у кінці коридору, щойно звідти пішла й залишила шматок мокрого рожевого мила на рожевій кахляній підлозі у ванній. Ти міг послизнутися на ньому й розтягти зв'язки.
— Це ж не смертельно?
— Ні. Навряд чи можна порівняти з важким квітковим горщиком, що випадково випав з рук одного не дуже сильного старого джентльмена, який живе у мансарді під дахом.
— Коли це має статися? — запитав я.
— Мені здавалося, що тобі нецікаво.
— Дуже цікаво. Де і коли?
— Ти дозволиш мені тебе захищати?
— Скажи мені лише одне: який тобі з цього інтерес?
— Задоволення! — вигукнув він. — Для валідузіанського дерга немає більшої радості, ніж допомогти іншій істоті уникнути небезпеки.
— А чи не треба тобі чого-небудь іншого? Якогось дріб'язку, скажімо, моєї душі чи панування над усією Землею?
— Ні! Брати плату за Захист означає знищити емоційний зв'язок. Усе, чого я хочу від життя, як і всі інші дерги, захищати кого-небудь від небезпеки, якої той не бачить, але яку чудово бачимо ми. Дерг зробив паузу, потім м'яко додав: — Ми не сподіваємося навіть на подяку.
Це переважило всі мої сумніви. Хіба міг я уявити собі всі наслідки? Хіба міг я знати, що його допомога заведе мене в ситуацію, в якій мені за всяку ціну треба уникнути ліснеризування?
— То як щодо горщика? — запитав я.
— Його випустять з рук на розі 10-ї вулиці й бульвару Мак-Адамс о пів на дев'яту завтра вранці.
— На розі десятої й Мак-Адамс? Де це?
— У Джерсі-Сіті.
— Але я в житті не бував у Джерсі-Сіті! Навіщо ж мене про це попереджати?
— Я не знаю, будеш ти там, чи ні, — відповів дерг, — я просто відчуваю небезпеку, де б вона не з'явилася.
— І що мені тепер робити?
— Що хочеш, — відповів він. — Живи звичайним життям.
Звичайним життям. Як би не так!
Усе починалося цілком пристойно. Я відвідував заняття в Колумбійському університеті, виконував домашні завдання, ходив у кіно, на побачення, грав у пінг-понг та шахи, усе як раніше. Але ніколи не забував, що перебуваю під прямим захистом валідузіанського дерга.
Він з'являвся до мене раз чи два на день і казав, наприклад: «Поламана решітка каналізаційного люка на Вест-Енд Авеню, між 66-ю і 67-ю вулицями. Не наступай на неї».
Я, звісно, не наступав. Проте наступав хтось інший. Я часто бачив подібні повідомлення в газетах.
Зрештою, я до цього звик, що дало мені відчуття безпеки.
Інопланетянин охороняв мене двадцять чотири години на добу, і все, чого він хотів у житті, — це охороняти мене. Надприродний охоронець! Це істотно додавало мені впевненості в собі.
Моє суспільне становище за цей період не могло не змінитися на краще.
Але невдовзі дерг став надто недовірливим. Він почав виявляти усе нові й нові небезпеки, більшість з яких не мали ніякого відношення до мого життя в Нью-Йорку — я повинен був уникати їх у Мехіко, Торонто, Омасі, Папете.