41
Чому вони мають таку владу над нами? Яким таким дивом їм до снаги перевести нас із одного стану в інший за кілька мілісекунд?
— Дякую за повідомлення. Я не дуже люблю писати, тож хотів почекати, коли ти завершиш роботу, щоб поговорити з тобою. Я не заважаю?
«А як на твою думку? Я не сплю вже шість днів, проводжу їх, вистерігаючи тебе, стежу за твоїми дверима. Ти що, нічого не второпав?»
— Ні, усе добре. У тебе гарно минув тиждень?
— Тиждень? А й справді, уже субота. Я не помітив, як сплив час.
«А я лічила кожну хвилину, у мені мільярд разів загорялася надія і стільки ж разів вона згасала, хоча тепер на один раз менше».
Він веде далі:
— Ти вже звикла до роботи в пекарні?
— Потрібно увійти в ритм, але все гаразд.
Жахливо, але таке враження, що нам нема чого сказати одне одному. Так буває в не дуже молодих подружжів. Час нам залишає лише буденність. Ми як двоє нездар: я посеред вулиці, а він… Я наважуюся запитати:
— Що ти робиш?
— Готую обладнання для одного клієнта.
— У суботу ввечері?
— Термінове завдання.
«Точно».
— Ріку, я хотіла перепросити за неділю. Я поводилася не дуже правильно після концерту, але була настільки…
— Перепросити? Та припини за все перепрошувати! Уже не вперше я тобі це кажу. Мені було приємно піти туди з тобою, а щодо визначення переможця, то, думаю, твоя правда. Якби всі реагували з твоїм запалом, то цей світ був би кращим.
Я воліла би, щоб він був поруч зі мною, подивитися йому в очі, коли він мені це говорить. Не знаю, як його про це запитати, але помираю від бажання зустрітися з ним. Він мовить:
— Завтра зранку я подамся бігати. Ти будеш у крамниці, але дорогою назад я зайду, і ми домовимося про дещо.
«Точно, давай уже домовимося нарешті».
— Супер. Успіхів із твоїм терміновим завданням і гарно побігати!
— До завтра.
— До завтра, Ріку.
Яке щастя — говорити ці прості слова. Цього разу він не сказав «Бувай». «До завтра» — це вже побачення.
Між дзвінком і моментом, коли я поклала слухавку, минуло близько трьох хвилин, протягом яких я була стривожена, знервована, розчулена, присоромлена, обдарована надією, щаслива й нетерпелива. Чому вони з нами це роблять?
У мене було лише одне бажання — поспати. Сорочка Ріка знову простягала до мене свої рукави. Я накрилася ковдрою, усе розповіла Туфуфу й заснула.
42
Я саме пакувала вісім булочок із шоколадом, коли Рік пробіг повз вітрину. Я аж із ліку збилася. У нього за спиною наплічник. У мене відразу ввімкнувся хронометр. Рік повернувся за одну годину двадцять одну хвилину. Шкода, але мені ще не вдається лічити долі секунди. Зі своєю середньою швидкістю він міг забігти далеко в місто й навіть за його межі. Він заходить до крамниці. Мадам Бержеро вітається:
— Добрий день, юначе. Жулі вами займеться, ви в хороших руках. Але, гадаю, ви вже це знаєте…
Зазвичай, я не шаріюся, але тут відчуваю, що стала червоніша за пиріг із полуницею.
— Привіт, Жулі.
— Добрий день, Ріку.
«І на переповненому стадіоні шалена публіка кричить в унісон: „Домовтеся про зустріч! Домовтеся про зустріч!“ — а дівчата з групи підтримки формують фразу з помпонів у руках».
— Я візьму багет. Мені самому забагато, але, можливо, до мене прийдуть гості на вечерю… Ну, якщо ні, то покладу в холодильник.
Чому він мені це говорить? Я недостатньо страждала минулого тижня? Або йому вдалося визволити свою почвару — це пояснило би, чому я не бачила його кілька днів, — і вони приготують собі вечерю, перш ніж піти самі знаєте куди займатися самі знаєте чим, або він піде і з любов’ю приготує їй бутерброд…
Я вибрала добре пропечений, зовсім не такий, як він любить. Він шепоче мені:
— Я щойно бачив Ксав’є. Сьогодні по обіді він організовує маленьке свято, щоб обмити встановлення останніх дверцят. Він попросив, щоб я запросив тебе. Можемо піти разом, якщо хочеш.
Я задихаюся. Мій давній товариш Ксав'є запрошує мене через якогось посередника, що його він знає ледь місяць? Мені це здається? Рік додає:
— Десь о третій годині. Тебе влаштує?
— Без проблем. Ти зайдеш за мною?
— Чудово.
Він наближається до виходу, але раптом цікавиться:
— Усе гаразд? Таке враження, що ти вдавилася…
Було менш спекотно, ніж напередодні. На подвір’ї троє дітей грають у теніс із глухою стіною сусіднього будинку. Ксав’є накрив свого монстра широким синім брезентом. Таке враження, що там сховано підводний човен. Рік іде попереду мене. Прийшло вже кілька людей. На перший погляд, лише хлопці. Приходить Ксав’є. Він одягнув чудовий комбінезон кольору хакі.