— Привіт, Ріку! Привіт, Жулі! Радий, що ви прийшли.
На щастя, він цілує тільки мене…
— Тож це видатний день! — кажу.
— Для автомобіля таки точно. Ви побачите звіра. Ми чекаємо ще на одного колегу з дружиною, і я вам покажу.
Усі кружляють навколо прикритого монстра.
— Тобі вдалося збільшити розміри бензобака? — запитує в нього здоровенний тип.
— Я обрізав трішки багажник.
Нарешті приходять останні. Молоде подружжя. Вони тримаються за руки. Поправка: то вона в нього вчепилася. Слід бути обачною й ніколи так не чинити з Ріком.
— Натан і Од! — вигукує Ксав'є.— Ми чекали тільки на вас. Підійдіть ближче, зараз відбудеться офіційна презентація, подивіться на це залізне диво!
Усі його вітають. Нетерплячий, наче хлопчак, Ксав’є стає перед автомобілем:
— Класно вас усіх тут бачити. Для мене це визначна подія. Ви всі мені в цьому допомагали. За кілька тижнів КСАВ-1 нарешті рушить, але сьогодні я хочу розділити цю мить із вами.
Він зворушений. Тягне за кінець брезенту.
Тканина повільно повзе автомобілем, і він наче виринає з води. Зад, дверцята, дах, потім капот і нарешті перед. Матово-чорного кольору і неймовірних розмірів. Місяцями я бачила, як Ксав'є збирає щось схоже на залізного перевертня, але в такому вигляді нам відкрилися силует і елегантність корпусу його седана. Спонтанно ми починаємо аплодувати. У Ксав'є покотилися сльози. Колеги палко його вітають. Рік і я залишаємося позаду. Збентежені шумом, декілька мешканців його будинку повідчиняли вікна. Старенька дама вигукнула:
— Вона чудова, Ксав’є!
Поверхом нижче подружжя кричить: «Браво!» Діти припинили грати, зачаровані механізмом, який можна побачити тільки в кіно.
Один із колег проводить рукою по капоту. Таким ніжно-чуттєвим жестом, наче він пестить жінку своєї мрії. Треба, щоб колись мені хтось пояснив це.
— Ти ідеально відтворив силует, просто неймовірно, — каже він захоплено.
Інший виймає фотоапарат:
— Потрібно увічнити цей історичний момент!
Ми всі стаємо поруч з автомобілем і просимо найстаршого з дітей сфотографувати нас. Подумати тільки: я позую перед автомобілем і відчуваю таке безмежне щастя… Але мені вже подобається ця світлина. Тому що я рада бачити Ксав'є в такому стані, і тому що це моє перше з Ріком фото.
Ксав’є кличе нас:
— Ще одна формальність, мої друзі. Перш ніж я почеплю всі прилади, я б хотів, щоб ви поставили мені свої автографи на панелі. Вони будуть моїм щасливим талісманом.
Він вийняв із кишені фломастер і простяг здорованю. Усі по черзі займають місце водія. Ксав’є наближається до мене:
— Я хотів би, щоб саме ти була останньою, щоб красиво завершити. Ти не відмовишся?
Я вражена такою честю. Коли настає моя черга, Ксав’є відчиняє дверцята й допомагає мені сісти. Усередині все має дещо недороблений заводський вигляд. Датчики та кнопки на місці, але металеву конструкцію не обшито. На рівній поверхні його друзі залишили послання. Рік теж. Він написав: «Щоб твоя дорога була довга й красива. Я щасливий, що наші шляхи перетнулися. Рік». Гарно сказано. Дивно, але в мене таке враження, що це послання особі, яку цінуєш, але яку доведеться покинути. Рік знає, що поїде. У мене стискає живіт, але я десь глибоко в душі це знала.
Ксав'є сідає на місце пасажира.
— Скористайся моментом, Жулі! Це, безсумнівно, єдиний раз, коли ти сидиш за кермом! Наступного разу я буду твоїм водієм і посаджу тебе позаду, як принцесу.
Ми сміємося, як дітлахи. Крізь куленепробивні вікна всі за нами спостерігають і фотографують. Що мені написати? Я ніколи не підписувала панелі автомобіля. Я починаю. Ксав’є поступово читає, що надзвичайно бентежить. «Уже давно ти один із двигунів у моєму житті. Я хочу, щоб наші дороги завжди йшли поруч. Щиросердно. Жулі». Він обіймає мене.
— Для мене дуже почесно підписати твій шедевр, Ксав’є. Твій задум просто дивовижний.
— Він належить не мені. Це Рік мене на нього наштовхнув. Він сказав, що його батьки підписували всі свої роботи отак, усередині.
«Рік тобі розповідав про своїх батьків?»
Я дивлюся на Ксав'є, який уже вибирається з машини. Зовні жартує Рік. Я збентежена. Ксав'є відчинив мені дверцята з уважністю мажордома. Я б хотіла ще залишитися всередині, щоб перетравити інформацію. І тут один із його друзів заявляє:
— Та він справді здоровенний, твій ящик. У мене таке враження, що ти зробив його ще більшим, ніж хотів.
— На п’ятнадцять сантиметрів.
— Ти вже виїжджав на ньому з двору?