Усі підтверджують:
— Стартуємо, друзі!
Тої ж миті чуємо шуруповерти Жан-Мішеля й Ріка. За три хвилини вони зняли один сегмент. Третину проходу звільнено. Я переходжу з боку міського парку, щоб допомогти Натанові прибрати деталі. Тоді як ніндзя розкручує, Рік демонтує стовпці. Він порядкує:
— Ксав’є, сідай за кермо й будь напоготові.
Кіт виходить з-за кущів і дивиться на нас. Я не зводжу з нього очей:
— Якщо ти подаси голос, запевняю, я повискубую тобі…
— Що ти там робиш, Жулі? Допоможи краще забрати другий сегмент.
Здається, у Жан-Мішеля виникли труднощі з останнім шурупом. Він докладає всіх зусиль.
— Не тисни, — каже йому Рік, — зірвеш головку.
Писк шуруповерта. Запізно.
— Чорт, гвинт зіпсутий!
Жан-Мішель дивиться на нас і міркує:
— Ми не можемо зараз зупинитися через два гвинти останнього сегмента. Нехай нам допоможе дух воїна!
«Усе пропало. Я збожеволіла, коли втягнула всіх у цю аферу. Ми команда безруких, хворих людей».
Ксав’є занепокоєний. Рік відправляє його до авто. Раптом Жан-Мішель злегка скрикує і, підстрибуючи, ударяє ногою в останнє кріплення. Потім падає на землю, як зіпсуте яблуко. Огорожа виграє цей раунд.
— Чортівня! — кричить він. — Я пошкодив ногу!
Рік не вагається жодної секунди, прямує в гараж, шукає інструмент і виходить із ломом.
— Хай йому грець, зірвемо гвинти.
Він знімає останній сегмент. Жан-Мішель відходить убік.
— Ксав’є, рушай щодуху!
Коли той повертає ключ, вихлопна труба випускає велику чорну хмару. Ми не боїмося за навколишнє середовище, тому що більшу частину газів вдихає Жан-Мішель. Шість років пасивного куріння за одну секунду. Справжній герой.
Фари вимкнено, КСАВ-1 повільно рухається на нас заднім ходом. Навіть мені здається, що двигун чудово працює. Рік керує маневрами Ксав’є.
Автомобіль іще їде заднім ходом, потім розвертається, щоб стати в правильному напрямку на алеї. Ксав’є опускає вікно:
— Усе добре?
— Усе гаразд. Зустрінемося в тебе.
Рік бере рацію:
— Спостерігачі з південного флангу й огорожі, наблизьтеся до входу, КСАВ-1 їде до вас.
Ксав’є рушив, і вночі його величезний темний болід прямує поміж висадженими квітами, захопивши всю ширину алеї.
Рік не марнує часу:
— Жан-Мішель, сховайся в гаражі, ми з Натаном усе поставимо на місце. Жулі, допоможи йому.
— Ви впораєтеся вдвох?
— Не хвилюйся. Ми лише все поприкручуємо.
Він проводить мене, а потім разом із Натаном вони прикріплюють сегмент огорожі в мене за спиною.
Він тут, по той бік паркану, мовчки виконує своє завдання.
Жан-Мішель мучиться від болю.
— Зіприся на мене, ми йдемо до Ксав'є, подивимося, що з тобою.
47
Хтось стукає у двері до Ксав'є. Код правильний. Це Рік. Я, в прямому розумінні цього слова, вішаюся йому на шию. Моя брудна щока притуляється до його, вимазаної в землі. Руки навколо його шиї. Я обіймаю щосили. Він кладе руки мені на спину. Може, через те, що він не пригортає мене з такою ж пристрастю, я відразу ж усвідомлюю свою необачність. Ну і нехай, це було неймовірно, а через бруд на моєму обличчі він ніколи не помітить, що я почервоніла, як півонія. Я веду його до вітальні, де Жан-Мішель, оточений дівчатами, розлігся на дивані з льодом на щиколотці. Відпочинок воїна. Рік цікавиться його станом. Жан-Мішель виживе. Утім, його гордості було завдано непоправної шкоди…
— Новини від Ксав'є? — питає мене Рік.
— Він телефонував. Усе гаразд. Зараз має прийти.
Дівчата діляться враженнями про пережитий страх.
Жан-Мішель мовчить, мабуть, знову медитує. Натан роздає всім напої, але ми чекаємо на Ксав’є.
Рік наближається до мене:
— Ти була чудова. Справжній знавець своєї справи.
— Ти справді так думаєш?
— Ти поводилася як професіонал.
— А мене вразила твоя впевненість.
Знову стукіт. Це сигнал, але не той. Я наближаюся до дверей:
— Хто там?
— Це я, — звучить голос Софі,— відчиняй, я забула код і так хочу в туалет, що за дві секунди попісяю на килимок!
За кілька хвилин приходить Ксав’є. Нарешті команда в повному складі. Нам удалося. Разом ми впоралися із цим завданням. Діяли як експерти, прибрали все, окрім слідів від шин на газоні між гаражем і алеєю. Ми всі такі задоволені, що нарешті можемо шуміти так, як цього не могли зробити під час операції. Ще трішки — і ми почали б співати гарнізонних пісень, але я знаю тільки лічилки. Ви уявляєте загін спеціального призначення, який хором співає «Одна зелена миша…»?