— Як так сталося, що ти подаєш напої? Ти моя гостя, насолоджуйся! Іди краще прогуляйся з Ріком.
— Він допомагає твоєму чоловіку з барбекю. І знаєш, подавати напої — це для мене не проблема. Може, тобі ще не надто пропечений багет?
Вона сміється з останньої фрази і, дивлячись на веселу компанію пожежників, що тупцюють довкола вогню, додає:
— От за ким потрібно наглядати цього вечора. Я надто добре знаю, чим закінчуються вечірки пожежників. Зазвичай, вони гасять пожежу, але їм також трапляється її розпалити… Стівів друг дитинства вже встиг поранитися. На щастя, випадок не смертельний.
— Що сталося?
— Бавлячись у мушкетерів, Браян поранив шию шампуром.
Мене перекосило. Capa заспокоює мене:
— Вони міцні, але все ж… Я повертаюся до гостей, мушу наглянути за своїм чоловіком, щоб одна з наших божевільних подружок не накинулася на нього.
Наповнюючи келихи, я спостерігаю за хлопцями. Навіть якщо Рік і високий, то в цій компанії здається найменшим. Він такий милий. Здалеку нагадує підлітка, що грається зі своїми старшими братами. Я його ніколи таким не бачила. Завдяки цій чудовій атмосфері і, сподіваюся, моїй присутності, він має такий щасливий і безтурботний вигляд.
Стоячи за стійкою, я познайомилася майже з усіма. Жад жодного разу не потрапляла в поле мого зору. Або вона вирішила більше не пити, або напилася так, що завалилася десь, або знайшла, де наливають іще.
— Підемо прогуляємося?
Я підстрибую. Рік підійшов ззаду так, що я й не помітила. Що він мені запропонував?
Мені знадобилося менше ніж шість секунд, щоб попросити чарівну молоду дівчину мене підмінити. Думаю, що вона не може відрізнити шампанського від газованої води, але мені байдуже. Рік бере мене за руку, і ми прямуємо в бік лісової гущавини. Ми вже майже минули майданчик із накритими столами, коли помітили Жад біля одного з них. Ось відповідь на запитання: вона знайшла інше місце, де наливають.
— Жад, ти мусиш перепочити. Іди пошукай Софі.
Здається, вона мене не впізнає. Вона зводить палець і насуплює брови:
— Вони тут, вони всюди. Я бачила одного. Я мушу знищити його, щоб урятувати дітей.
— Жад, що ти верзеш?
Вона навіть не відповідає. Рік тягне мене за руку. Чи погоджуся я зіпсувати чарівний момент наодинці з ним, щоб наглянути за Жад, в якої зриває дах? Ні. Але варто було це зробити.
56
Галас свята поступово віддаляється. Зараз ми більше чуємо спів пташок. Гілки дерев хитаються в унісон від легкого подуву вітру. На землі плями світла утворюють фігури, які постійно змінюються. Як це романтично — весілля інших… Рік і я йдемо поруч, мовчазні, але я знаю, що цього разу це довго не триватиме. Нас тягне одне до одного.
Уздовж канави, що край дороги, — велика дерев'яна колода.
— Присядьмо на хвилинку? — пропонує Рік.
— Залюбки.
Я сідаю, поправляючи сукню. А він ні на що не зважає.
Крізь листя дерев пробиваються промені сонця, із сусідньої галявини долинає веселий сміх. Час зупинився. Я не хочу нічого говорити. У нього є можливість почати розмову. Він вільний.
— Жулі?
— Так, Ріку.
— Ти уявляєш своє життя десь в іншому місці?
Я невинно посміхаюся:
— Думаю, потрібно буде час від часу виходити з лісу, щоб поїсти, ну якщо ти не почнеш полювати. Але чому б ні? Ми можемо побудувати хатинку на дереві. Я чула, що смажена білка на смак схожа на кролика.
— Жулі, я серйозно.
«Я добре зрозуміла, що ти питаєш мене не про ліс, а про місто. Але я не можу відповісти серйозно, мене бентежить твоє запитання. Що воно приховує?»
Він наполягає:
— Коли я бачу тебе вдома, в пекарні, із друзями, складається враження, що ти на своєму місці. Як гадаєш, ти зможеш бути щасливою деінде?
— Усе залежить від місця. І особливо, з ким. Яке місце ти маєш на увазі?
— Не знаю, я просто поставив собі таке запитання…
— А ти? Де ти почуваєшся якнайкраще? Я навіть не знаю, де ти виріс.
— Твоя правда. Я небагато про себе розповідаю. Одного дня потрібно тобі розказати.
— Я розповіла про тебе батькам.
Ледь вимовивши цю фразу, я засумнівалася, чи варто було. Я надто поквапилася. Від згадки про моїх батьків він, безперечно, подумає про знайомство, злякається відповідальності й утече. Повернися, Ріку, вони ще не почали будувати басейн для нашої малечі!
Він кілька секунд розмірковує, а потім:
— Мені приємно, що ти їм розповіла про мене…
Я зовсім не розумію цих чоловіків. Абсолютно. Та яка різниця? Усе, чого я хочу, — це кохати того, хто поруч зі мною. Я наважуюся зайти в небезпечну зону: