— Приклавши до тебе дошку? Ти справді чудна…
— Якби не вона, то ми з Браяном і словом не обмінялися б, а так… У тебе з Ріком теж, бачу, не все так погано?
— Та це ж через нього я тобі й телефоную. Що ти робиш завтра вранці?
— О ні! Мені набридли твої шалені плани!
— Софі, я звертаюся до подруги. Пригадай ці чудові моменти, які ми пережили…
— Я б воліла пригадувати лише приємні, але є й інші… Що на цей раз? Марафон, вампіри чи НЛО?
— Стеження.
— Перепрошую?
— Рік піде бігати, а я не знаю куди. Я переконана, що він щось від мене приховує. Ми візьмемо твою машину, я сяду ззаду, і ми прослідкуємо за ним.
— Ні, та це ж геть неможливо. Ти конатимеш у тому ж притулку, що й Жад. Думаєш, він тобі зраджує? Та ви навіть не пара! Дай йому подихати!
— Софі, не хотіла тобі казати, але дівчина, яка провела чотири години в роздягальні, щоб подивитися, як хлопці з волейбольної команди приймають душ, думаю, не краща.
— Як ти можеш? А ти з Дідьє, коли хотіла пограти на електрогітарі й тебе вразило струмом?
— Твоя правда! Я й забула!
— Навіть не сумніваюся. А я ніколи не забуду, як вони почали намилюватися!
— Софі, будь ласка, допоможи мені.
— Ненавиджу, коли ти говориш таким голосом. Він мене завжди розчулює. Це протизаконно.
— Якщо ти знаєш, чим усе скінчиться, то, може, не слід марнувати наш дорогоцінний час?
— Диви, якщо я до тебе звернуся з якимось проханням, а ти відмовишся…
— Я підпишу тобі документ: «Погоджуюся на будь-який несусвітний учинок».
— Ти мене дратуєш. О котрій годині він бігає?
— Щоб не пропустити його, потрібно бути на місці близько пів на восьму.
— І як мені вчинити, якщо Браян залишиться надовше?
— Скажи йому правду. Ти мусиш урятувати життя найкращій подрузі. Думаю, що австралійський вампір зрозуміє.
59
Цього ранку я відкрила для себе одну із семи ключових істин, які керують усесвітом: перуанська шапка не пасує нікому.
Коли я побачила Софі за кермом автомобіля в перуанській шапці, насуненій на саме чоло, та у величезних темних окулярах, то хотіла все скасувати. Не знаю, чи то форма, чи то матеріал або колір, але, відверто кажучи, я розумію, чому це нервує лам і вони плюють на невірних.
— Це все, що я знайшла, щоб твій хлопець мене не впізнав, — сказала вона на свій захист.
— А в тебе нічого не знайшлося, щоб він тебе не помітив?
— Якщо ти чимось незадоволена, знайди собі когось іншого.
— Не ображайся, але в тебе й справді чудернацький вигляд…
Я займаю заднє сидіння. Софі уточнює:
— Я там тобі приготувала покривало, якщо Рік раптом підійде ближче. За найменшої потреби залізь під нього й удай мертву.
— Геніально. Таким чином, поліцейські, які вже й так шукають НЛО, можуть погнатися за перуанкою з трупом на задньому сидінні.
Ми припаркувалися перед моєю вулицею, на розі перехрестя, яким пробігає Рік, рухаючись на північ. Тут просто неможливо його пропустити.
Коли Софі різко повертає голову, помпони на її шапці розлітаються врізнобіч.
Відразу виникає бажання пограти на флейті й принести людську жертву.
— Що, на твою думку, він робить, коли бігає?
— Якби я це знала, нас би тут не було.
— Думаю, ти страждаєш на параною.
— Не тільки це мене турбує. Це сукупність ознак. Я відчуваю, що тут щось не так. Минулого тижня він поїхав на кілька днів, нічого не пояснивши. Я навіть не знаю, куди він їздив.
— Це не злочин. Може, він любить свободу.
— Я так не думаю. Я готова закластися на голову Жад, що тут пахне смаленим.
Софі повертається, маленькі кутасики злітають.
— Приготуйся, він наближається!
Я ховаюся під сидіння. Софі заводить двигун:
— Пропустимо його трішки вперед. Моя тачка не любить повільно їздити.
Я не насмілююся висунути голову.
— Він піднімається бульваром?
— Так.
— З наплічником?
— Так, і з гарненьким задком.
— Софі!
— Ми тут, щоб стежити, тож я це й роблю.
Вона вмикає першу передачу, і автомобіль починає рухатися. Я, як собака, під заднім сидінням машини вдихаю запах пального. Мене зараз знудить. Обережно випростовуюсь, щоб побачити Ріка й відчинити вікно. Подих вітру приводить мене до тями, у мене знов загострився нюх. Я просовую голову між передні сидіння.
— Якщо ти заслиниш мої чохли, я тебе вдарю.
— Я люто гризону тебе, якщо ти його загубиш.
— Не хвилюйся.
Рік добре біжить. Набагато швидше, ніж тоді зі мною. Він, мабуть, справді подумав, що я черепаха.