У неї спокійні обличчя й погляд. Як можна байдуже говорити про такі речі? Мене поривають емоції. Я хотіла сказати їй, що ще не пізно, хотіла запевнити, що все владнається, але ж це неможливо. Мені відома ця нездоланна межа, яка поділяє на «до» і «після».
— Жулі, я б хотіла попросити тебе про дещо. Ти можеш називати мене Аліс? Від похорону матері мене більше ніхто так не називав. Уже двадцять два роки.
— Із задоволенням, Аліс.
Ми ще деякий час побалакали. І навіть трішки поплакали. Вона розповіла мені багато чого, а я її уважно вислухала. Увечері, коли я повернулася, то захотіла подзвонити батькам. Було приємно почути тата, який розповідав мені про свою майстерню, і маму, що говорила про нову перукарку, яка зіпсувала їй локони. У мене немає брата. Може, тому я так прив'язана до друзів. Вони стали для мене своєрідною сім'єю. Я б усе відала, щоб дізнатися, чи Рік є її частиною.
61
Раніше я дивилася на Ріка із захопленням. Тепер — із хвилюванням. Я за два кроки від того, щоб його викрити. Останні місяці минули в передчутті, що він удався до чогось сумнівного, але це не завадило мені в нього закохатися. Почуття виявилися сильнішими за всі підозри. Утім, мої найгірші побоювання справдилися. Сьогодні сумнівам більше немає місця. Я знаю. Мій здоровий глузд узяв гору над емоціями.
Він завжди такий люб'язний зі мною і стає щоразу люб'язнішим. Ми часто бачимося, проводимо приємно час, як справжня пара. Усе було б чудово, якби я задовольнилася верхівкою айсберга. Але мені не вдається. Коли я йду до нього, то постійно думаю, що в його паперах зберігаються секретні дані, що в шафі він тримає знаряддя злочину, або гірше — зброю й вибухівку. Я б хотіла бачити крізь стіни, як супергерої в науково-фантастичних фільмах. Тоді б я все побачила й прочитала. Звичайно, не для того, щоб зрадити чи завадити йому. Ні. Я прекрасно усвідомлюю, що заради Ріка я відмовлюся від будь-якої мети. Я лише хочу знати: він монстр у костюмі прекрасного принца чи людина, якій можна довіряти?
На щастя, Софі була зі мною, коли я дізналася про його таємні прогулянки. Сама я не змогла б винести цей тягар правди. Вона говорить зі мною, цікавиться моїм душевним станом, розпитує про подальші дії. Минають дні і ночі, я безупинно розмірковую, але не знаю, що мені робити.
Інколи телефонує або заходить Рік. Здається, ці стосунки дають йому більше задоволення, ніж мені. Апогей історії.
Коли я в пекарні, то завжди пантрую одним оком і бачу, як він часто вирушає бігати. Я запримітила одну річ: він ніколи не вітається, коли виходить із дому. Цієї миті він сконцентрований і зібраний. А коли повертається, то майже щоразу якщо не заходить по щось до крамниці, то хоча б здоровкається крізь вітрину. На початку і наприкінці пробіжки він абсолютно інший. Джекіл і Хайд. Доктор Рік і Містер Пататра. Нічогенько так…
Через дев’ять днів, десятого жовтня, у мене день народження. Рік уже запросив мене до себе на наступну суботу. За інших обставин такий вияв уваги міг би ощасливити мене на подальші десять життів, якби не ця історія з його пробіжками.
Я в крамниці, саме нарізаю хліб на спеціальній машині. Я обертаюся й бачу його.
— Привіт, Жулі!
— Добридень, Ріку.
Мадам Бержеро вже давно зрозуміла, що він для мене означає. За кожного його візиту вона відступає та дозволяє мені його обслужити.
Рік дивиться на тістечка у вітрині:
— Якщо я візьму цей великий пиріг, ти прийдеш сьогодні ввечері допомогти його з'їсти?
«Якщо ти не відповіси на моє запитання, то з'їси його сам. Чому ти стежиш за садибою Дебрей?»
— Чому б ні?
— То я беру його й чекаю на тебе десь о восьмій.
«Що ти задумав? Благаю, Ріку, зізнайся».
— Я прийду, тільки-но закінчу роботу.
Донедавна, якби фея подарувала мені можливість поставити йому одне-єдине запитання, на яке він змушений був би дати чесну відповідь, а тоді забув, що сталося, то я поцікавилась би, чи він мене кохає або чому ще не поцілував. Нині одержимість знати, що ж він затіяв, і страх, що це нас може віддалити, засіли в мене на думці.
Коли він вийшов із крамниці, мадам Бержеро наблизилася до мене:
— Не хочу втручатися у твоє приватне життя, але думаю, що ти вже не така люб'язна із цим хлопцем. Проте він видається досить привітним. Ти його не кохаєш?
«Безперечно, він досить привітний і я поводжуся жахливо, але…»
— Я й сама не знаю.
— Я не маю наміру повчати тебе, Жулі. Але в справах сердечних інколи краще залишити розум осторонь і послухати серце. Зазвичай обдумані рішення не ведуть до щастя. Довірся серцю.