Вона влучила пальцем у небо. Міркувати й сумніватися чи й надалі жити сподіваннями, що все владнається само по собі. У мене нестримне бажання притиснутися до грудей мадам Бержеро і все їй розповісти, плакати, як маленька дівчинка.
Раптом вона змінює вираз обличчя. Крізь вітрину вона помітила новий прилавок із фруктами, який чарівним чином займає місце перед крамницею…
— Що ж це знову таке?
«Мохамед точно висунув нового пішака в партії, яку ви двоє граєте».
— Ви хочете, щоб я пішла подивилася?
— Облиш, дівчинко моя, я піду сама. Тут потрібен досвід, щоб показати місце цьому нахабі.
«Саме так».
62
Мої батьки приїхали за три дні до мого дня народження. Вони завжди приїжджають у цей час, щоб побачитися з давніми друзями й побути довше зі мною хоча б раз на рік. Час летить. Вони хоч і на пенсії, але постійно зайняті. У мене теж своє життя. Мама каже, що ми точно зустрічатимемося частіше, коли в мене будуть діти. Безсумнівно, її правда.
Коли вони приїжджають, то зупиняються у мадам Фоселі, літньої сусідки. Я ходила до школи з її сином Тоні, але друзями нас важко було назвати. Уже в пісочниці він надто високо гнув кирпу. Завжди хвалився, що в нього найкращі замки. Він зберіг цю звичку, навіть коли підріс: стверджував, що пише найкращі твори й носить найстильніший одяг. Він одружився з найкрасивішою дівчиною і, вважаю, коли вони розлучалися, то всім розказував, що в нього найкращий адвокат. Ще один живий бог. Проте його батьки зовсім не такі, і ми завжди добре з ними ладнали.
Тато з мамою запросили нас із Ріком до ресторану. Коли я пригадую, як вони наполягали, то складається враження, що вони щасливіші були бачити його, а не мене. Вони розчаруються, коли натраплять на заголовки в газетах: «ВАШ МАЙБУТНІЙ ЗЯТЬ У БУЦЕГАРНІ»; «ЕКСКЛЮЗИВ: ПОТЕНЦІЙНИЙ БАТЬКО ТИХ, ДЛЯ КОГО ВИ ЗБИРАЄТЕСЯ ВИРИТИ БАСЕЙН, — НЕБЕЗПЕЧНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ!»
Не подумайте, що мені не подобається ідея знайомства Ріка з батьками. Я просто запитую себе, з ким я їх познайомлю.
Рік теж був у захваті з нагоди повечеряти з моїми батьками. Затиснена в лещатах, серед двох вогнів, я сиджу в ресторані «Білий кінь», за круглим столом, на якому яскраво горить свічка. Рік одягнувся, як на весілля, а я цього разу взула туфлі без підборів, щоб мати змогу втекти, якщо ситуація вийде з-під контролю.
У моїх батьків чудовий вигляд. Мама одягла свої прикраси — вони не такі великі, як у мадам Дебрей, але все ж таки. Сподіваюся, що Рік не спробує їх украсти. Мама не замовкає ні на хвилину, у неї на все своя думка. Колір скатертини, офіціант, який мусить стояти рівно, погано відібрані тістечка для аперитиву. Їй завжди є що прокоментувати. Тато дивиться на мене. Думаю, він уважає, що його маленька дівчинка вже досить доросла. Щоразу, коли ми бачимося, він знаходить хвильку, щоб поговорити зі мною. Мені завжди це подобалося. Таке враження, що з ним я стаю молодшою. Він згадує часи, коли я була дитиною й тримала його за руку, але ж перед ним — молода жінка. Думаю, він завжди бачитиме в мені маленьку дівчинку.
Я помітила, що мама уважно роздивляється Ріка. Він почувається незручно, поводиться ввічливо, зважує кожне слово. А я в очікуванні розмов на теми, що мене цікавлять. Хто перший розпочне? Тато нічого не каже, але його погляди досить красномовні. Найгірше, коли він мовчить і нігтем указівного пальця стукотить по ніжці келиха. Якби ви могли заглянути під стіл, то побачили б, що той самий ритм відбиває права нога. За маму я не боюся: вона ніколи не мовчить. Цієї хвилини почуваюся, як веселий кролик, який опинився посеред мінного поля та ризикує злетіти в повітря. У спокійній атмосфері старого ресторану, де грає джазова музика, а в акваріумі перебирають лапами омари в очікуванні, що їх з'їдять, я почуваюся, як канатоходець поміж двох таборів, які зараз почнуть стрілянину.
— То, Ріку, — ви дозволите, щоб я вас так називала? — скажіть, як справи у світі інформаційних технологій?
— Усяке трапляється… Інколи дещо може навіть вибухнути. Роботи завжди вдосталь.
— Називайте мене Елоді, так буде простіше.
Тато спостерігає за Ріком. Здається, він йому не подобається. Завжди весело, коли молодий самець зустрічається зі старшим. Вони оглядаються, обнюхуються. Жодного сумніву, їм цікаво, чи вони б потоваришували, незважаючи на різницю у віці. Інколи я спостерігаю за цим ритуалом. Претендент зустрічається з батьком красуні. Відбувається таємний іспит, неоголошене випробування, а винагородою виступає дівчина. Тисячі століть розвитку цивілізації, щоб знову опинитися в доісторичній печері перед чоловіками, які торгують жінками, наче на ярмарку. Невже ми самі не можемо вирішити, так, щоб ніхто цього не робив замість нас? Мені невтямки: чоловіки почуваються відповідальними за нас чи вважають своєю власністю? Батько намагається зрозуміти, чи може він доручити безпеку своєї дівчинки цьому індивіду, а може, Рік хоче позначити свою територію перед цим незнайомцем? А що робити мені? Зрештою, це ж моє життя.