— …Зі своїм великим пожежним шлангом. Так, ми знаємо, — жартує Софі.
Стів миттєво реагує:
— А тут я зрозумів, про що ти говориш. Ви всі тут, у Франції, сексуально затурбовані.
— Стурбовані,— поправляє Ксав’є,— сексуально стурбовані!
— Я так і сказав, — повторює Стів старанно. — Ви всі гіперсексуальні.
І ось він уже палко цілує свою дружину.
Стів швидко опановує французьку. Ксав'є навчив його кількох лайливих слів. А з іншим йому допомагають підручники й перегляд телепередач.
Коли доходить черга Ксав’є відповідати, яким стало його життя, він набирає серйозного вигляду:
— Що ж до мене, то я колекціонував броньовики: танки й бронеавтомобілі. Та не подумайте, що я мріяв одружитися з військовим! Власне, ідея колекціонувати важку техніку мені завжди здавалася дивною, особливо зважаючи на мій пацифістський характер. Можливо, мені хотілося бути в безпеці чи захищати інших, я вже й сам не знаю. Нарешті в мене є мій танк, але мені потрібно було сконструювати його самому — і щоб ви мені допомогли його звільнити…
Стів дивується:
— Ти викрав танк?
Ми розповіли Сарі та Стіву про евакуацію авто Ксав'є. Стів не міг утриматися від сміху. Він сказав, якщо ми знову надумаємо щось таке втнути, то можемо розраховувати на нього. Коли доходить до Софі, вона каже, що ще зарано таке розповідати. Зарано цього вечора чи в її житті? У неї поганий вигляд.
Рік каже, що він нещодавно переїхав жити в цей регіон і думає, що його життя незабаром зміниться. Говорячи, він дивиться на мене, а я й не знаю, як маю це сприймати. Урешті настала моя черга, але мені навіть не потрібно було відповідати. Вони це зробили за мене. Сара чудово підсумувала мою ситуацію:
— Та в тебе просто революційні зміни! Ти змінюєш роботу, змінюєш хл…
Рік удав, що насупився, потім розсміявся, підморгуючи мені одним оком у бік Ксав'є. Якщо Ксав розповів, він за це заплатить. Сара зашарілася, як вантажівка з її колекції.
Ми засиділися допізна, їли все, що поприносили друзі. Навіть спробували нагодувати Стіва нашими сирами, але, незважаючи на всю свою міць, він злякався маленького шматка рокфору. Усі готові займатися серфінгом і кидати бумеранги, але коли мова заходить про маленьку плісняву на сирі — нема нікого. Я навіть задула свічки на торті й отримала подарунки. Ксав’є подарував зроблене власноруч чудове прес-пап'є, виготовлене із завитків металу. Сара і Стів — величезну книжку з найкрасивішими пейзажами з усього світу. Рік — диск із композиціями Рахманінова. Софі — тридцять маленьких коробок, кожну з яких потрібно було розгорнути. Двадцять дев'ять із них містили парфумовані свічки, а в тридцяту вона насипала котячого корму, презервативів і рекламу послуг приватного детектива, вирізану з безкоштовної газети. Стерво таке. Ми добре посміялися, особливо вона. Було просто чудово!
Ми говорили про різноманітні речі, і не знаю, як дійшли до цієї теми, але в один момент Сара запитала:
— Чому ти так не любиш кішок? Що вони тобі зробили? Вони тебе подряпали в дитинстві?
— Я не знаю. Насправді вони гарні, надзвичайно граційні, але думаю, що не такі вірні, як собаки.
— Неправда, — заперечує Ксав’є. Усі кішки, на яких я натрапляв, були неймовірними.
— Можливо, але поясни мені, чому нема котів-шукачів-з-під-завалів чи котів-поводирів? Тому що собаки розумніші? Зовсім ні. Ти бачив, щоб собака змінював хазяїна, через те що він йому не подобається? Ніколи. Але ж коти роблять це. Коти нас використовують, вони егоїсти!
Я з ентузіазмом завершую висловлювати свою думку. Вибравшись на барикади, закликаю натовп прогнати котоподібних загарбників.
Мої друзі ззирнулися. Думаю, всім начхати на котів і собак. Не варто так робити. До того ж вони й справді милі, ці коти.
Близько другої години ночі ми всі допомогли Ріку прибрати й порозходилися. Я подякувала йому. Він обійняв мене, але було надто багато людей, щоб сталося все так, як я хотіла. Софі спустилася зі мною, щоб допомогти занести подарунки. Біля моїх дверей ми попрощалися з усіма, почекали, поки всі трохи відійдуть, і я їй шепнула:
— Я не хотіла говорити перед усіма, але вигляд у тебе засмучений. Що відбувається? Ти сумуєш за Браяном?
— Якби тільки це…
— Хочеш зі мною поговорити?
Ми заходимо до квартири. Софі, втомлена, сідає на крісло.
— Вибач, — каже вона, — я намагалася не зіпсувати всім настрій на твоєму дні народження, але мені було кепсько.