Могутній автомобіль прямує вздовж вулиці. Крізь затемнені вікна бачу, як перехожі проводжають його поглядом.
Я розташувалася на задньому сидінні, поруч із мадам Бержеро. На ній чудове хутряне пальто. Навіть якщо воно синтетичне і трішки замале, все одно ефектне. У будь-якому разі, нафарбована й причесана Леною, вона справді схожа на російську мільярдерку, яку погодилася зіграти для реалізації мого задуму. У неї високе підборіддя, дворянське обличчя і впевнений погляд, вироблений за час продажів понад двох мільйонів багетів і стількох саме круасанів невідомо кому.
На мені елегантний світло-сірий костюм. Я його позичила в Жеральдін. Думаю, що він мені пасує не так, як їй, але мадам Дебрей дивитиметься не на мене.
Цього разу я не відступлю. Я ні на мить не хочу думати, у яку справу втягую тих, хто є частиною мого життя. Мабуть, минуло вже кілька хвилин, відколи Софі увійшла до садиби Дебреїв, де вона грає роль журналістки, яка прийшла зафіксувати багатообіцяючу зустріч між спадкоємицею однієї з найбільш високоякісних французьких марок і казково багатою діловою жінкою, готового надати їй кошти для розвитку на міжнародному рівні.
Автомобіль залишає широкий бульвар і прямує вужчими вулицями. Хай би якою була швидкість на поворотах, підвіска ідеально тримає нас у горизонтальному положенні в абсолютно комфортних умовах. КСАВ-1, безперечно, винятковий автомобіль. У дзеркалі заднього огляду я ловлю погляд Ксав’є. Вирушаючи на небезпечне завдання, командор має право пишатися своїм витвором. Мадам Бержеро теж вражена автомобілем. У ньому вона забуває недоречність того, на що вона погодилася заради мене. Ще годину тому ми обидві працювали в пекарні, але коли опустили жалюзі на обідню перерву, декорації змінилися. Вона пішла перевдягатися. Одну завісу спущено, а іншу піднято.
Вона нахиляється до мене:
— Тож я нічого не говорю, правильно?
— Саме так, ви лише шепочете мені на вухо і я перекладаю мадам Дебрей.
— Ти ж не відійдеш від мене ні на крок? Тому що я можу розгубитися.
— Я буду йти за вами тінню. Я ваш особистий перекладач і секретар.
Ані їй, ані Ксав’є, ані навіть Софі я не сказала, що хочу вчинити. Основна мета — оглянути приміщення, особливо велику музейну залу, щоб перешкодити Ріку скоїти злочин напередодні офіційного відкриття. Я й сама не знаю, що робитиму, опинившись перед вітриною номер сімнадцять. Потрібно буде імпровізувати. Якщо це можливо, то схоплю коштовну прикрасу і втечу. Я готова на все й сама відповім за наслідки. Мої друзі вийдуть сухими з води, оскільки нічого не знають, а також тому, що я написала три листи: до поліції, до суду та до мера, які Мохамед надішле завтра, якщо я не повернуся. Вороття немає. Усі мости спалено. Ви ще побачите, що це я змушена буду провести моє життя у світах, а Рік рушить за мною. На відміну від нього, я не відмовлюся це йому запропонувати. Я переконана, що Стів зможе знайти нам притулок в Австралії. Ми їстимемо кенгуру, Рік доглядатиме за мною, тому що, коли я вперше кину бумеранг, він повернеться — мені в голову.
Ми тільки-но повернули на вулицю, яка веде до садиби. По обидва боки від маєтку Дебрей вишикувалася низка розкішних будинків, як придворні довкола свого монарха. Здалеку помітна велична брама з вигравіюваними ініціалами засновника, як на його сумках. Спереду маєток виглядає краще, ніж із боку заводу.
— Пані та панове, ви готові? — цікавиться Ксав'є.
Мадам Бержеро погладжує пальто й киває головою.
Я відповідаю:
— Готові, Ксав'є.
Не знаю чому, але перед випробуванням я часто обіцяла собі, що віддам десять років свого життя, тільки б уникнути найгіршого. Але не цього разу. Я напружена, але не маю наміру відступати. По-перше, я відчуваю себе на своєму місці, а по-друге, не хочу втратити й години з того життя, яке планую провести з Ріком.
Ксав’є надягає темні окуляри й зупиняється перед заїздом до садиби. Охоронець підходить до його дверцят. Якщо в нього є йоркширський тер’єр, то він зараз гавкатиме. Ксав'є опускає вікно й каже:
— Нам призначено зустріч.
Чоловік щось бурмоче й не наважується запитати, чи ми ті, на кого чекає його господиня.
— Їдьте дорогою… Ласкаво просимо.
КСАВ-1 в'їжджає на приватну територію і прямує поміж столітніми дубами. Ми наближаємося до будівлі, яку я бачила на світлинах. Кам'яна кладка, дахи, маленькі кутові вежі. Помітне поєднання архітектурних стилів: вікторіанські мисливські будиночки поряд із перигорськими. Дебреї вміють поєднувати декор — це найменше, що можна сказати. Величезну резиденцію з трьох боків оточує бруковане подвір'я, посеред якого хлюпоче фонтан. Комплекс вражав би навіть у голлівудській картині. КСАВ-1 зупинився перед головним входом. На порозі відразу з'явився чоловік.