— Ми тепер переважно годуємо свиней комбікормом. Але тут живуть в основному рибалки. У них купують саму тріску, а дріб’язок куди дівати? Не викидати ж? Тому згодовують свиням.
— Як хлопчика назвеш? — спитала Софія.
— Джоном, як же ще, — відповіла Мегі.
— Розумієш, — пояснив Роберт Софії, — Бренданові діти народжуються і помирають тут системно: якщо хтось народжується, інший помирає. Так сталось і на цей раз: Мегі народила, а Джон Невічний преставився…
— Брітні, донька Білла Різника, теж на підході, — з повним ротом сказала Мегі. І так само спокійно додала, — хто там іще збирається померти?
Роберт завмер.
— Брітні — це також Бренданова робота?
— Еге ж, його, старого паскудника! — розсміялася молода мама.
Роберт підхопився з місця і кинувся до комп’ютера. Потім став рвучко щось шукати в картотеці… Його апетит явно зник.
Жінки перезирнулися і здвигнули плечима.
— Ну, то я пішла? — чи то спитала, чи то ствердила Мегі.
— Угу, — пробурмотів Роберт.
— Дякую за сніданок, — чемно сказала Мегі. — Пиріг був смаченний.
— Це Джонові Невічному дякуй. Це його родина передала пиріг, — пояснила Софія.
— Цуєс, Дзонові Невіцному дякуй! — просюсюкала молода мама до сина і вийшла з медпункту.
Софія підійшла до чоловіка. На екрані висвічувалась база даних. Роберт гарячково щось шукав.
— Тебе щось збентежило? — лагідно спитала вона.
Чоловік, неначе зрадівши, що вона виявила інтерес, піднесеним тоном вигукнув:
— Неймовірно! Окрім Джона Невічного, в селі немає жодної Бренданової дитини, старшої за п’ятдесят!
— Це значить, що з народженням дитини помре хтось порівняно молодий? — спитала Софія.
— Так, але я не це маю на увазі. Я маю на увазі, що між Джоном Невічним і наступними кількома дітьми лежить межа в двадцять років! Уявляєш, двадцять років перерви! Де був Брендан у цей час? На острові Білої Сови? Чи на якомусь іншому острові? Чи, може, він хворів? Як це так, що на двадцять років перервалася традиція? Тимчасово перервалося природне відтворення виду!
— Я б на всякий випадок не вживала б виразу «природне відтворення». Як на мене, то воно не зовсім природне.
— Згоден, для нас це так. Але для місцевих людей це давно стало рутиною, нормою. Для них це — один із різновидів природного!
«Я вийшла заміж за божевільного! — подумала Софія. — Слава Богу, що це божевільний науковець, а не просто психопат», — заспокоїла вона себе.
— Поглянь у свою базу даних і вибери можливих кандидатів на те, щоб… Як би це сказати делікатніше… Щоб поступитися місцем дитині Брітні… Перевідай їх, розпитай, як їхній стан здоров’я, чи…
«Чи не збираються вони помирати…» — мало не зіскочило з Софіїного язика, якого вона відразу ж прикусила.
— Ти геній! — вигукнув Роберт.
«Мене просто навчили логічно мислити», — подумала Софія і додала вже вголос:
— Якщо ти не заперечуєш, я піду додому зготую обід. Ти прийдеш?
— Угу! — промугикав чоловік.
Софія прибрала рештки сніданку, перемила посуд, зібралася, цмокнула Роберта у щічку і вийшла з хатинки, яку на острові називали амбітним словом «клініка».
На порозі сиділа Мегі й годувала дитя груддю.
— Ти ще тут?
— Іще принаймні до ранку… — байдуже сказала Мегі, втупившись порожнім поглядом у море.
— До ранку? — здивувалася Софія.
— Батько завис у пабі. А це надовго.
— То де ти ночуватимеш?
— Та до когось наб’юся в гості…
— Може, пішли до мене?
Мегі підняла на неї очі:
— А я вам не заважатиму?
— Та ні, навпаки, мені самій на моїй скелі дуже нудно.
— То ходімо!
Софія сказала:
— Зачекай, візьму ключі від машини в чоловіка, щоб не пертися вгору пішки.
Вони їхали на «всюдиході» довгою серпантиновою кам’яною дорогою дуже повільно. Софія вмирала від страху, керуючи машиною на цьому відрізку дороги.
— Ви не бійтеся, — спостерігши її нервовість, сказала Мегі. — Тут машина ніколи не розіб’ється. Це ж скеля Білої Сови.
— Білої Сови? — перепитала Софія. — Це ще одна ірландська легенда?
— Ні, вона походить іще від місцевих індіянців.
— І про що вона?
— Нагорі вашої скелі є гніздо Білої Сови. Ті, що мешкають на тій скелі, перебувають під її опікою. Бо там, де живуть люди, там живуть миші, а Сова ж ними харчується…
— То тут нічого поганого не стається?
— Не знаю, напевно, ні. Кажуть, батько Моллі-Доллі якось п’яним повертався додому машиною і зірвався в прірву, то Біла Сова злетіла зі свого гнізда, впіймала кігтями машину і поставила біля хати. Але це не легенда. Це правда.