У цьому місці берег заходив дещо глибше в море, і я навмисно веслував так, щоби цей виступ прикривав нас від очей ворогів, аж до нашої висадки. Вискочивши на берег, я чимдуж побіг. Під капелюха я підмостив шовкову хустину, щоби захистити голову від сонячного удару. У кожній руці я мав по пістолету.
Та пробігши навіть менше ста ярдів, я наскочив на частокіл.
На самісінькій верховині гори з-під землі струмувало прозоре джерело і текло далі чистим потічком. Тут, поблизу джерела, було споруджено високу дерев'яну будівлю. У ній спокійнісінько могли розміститися сорок чоловік. У стінах споруди були бійниці. Велика ділянка довкола цієї будівлі була розчищена. Огорожею оборонного комплексу слугував частокіл заввишки з шість футів. Він був суцільний, без жодного отвору чи хвіртки. Цей паркан легко зламати не вдасться, а от сховатися за ним від тих, хто у споруді, просто неможливо. Їх би перестріляли як куріпок. Навіть і полк нападників не прорвався би за дерев'яну фортецю, якби ті, хто там засів, мали добрих вартових та вдосталь провіанту.
Але найбільше мене обнадіював потічок. Щоправда, і в каюті «Іспаньйоли» можна було захищатися: багато зброї та боєприпасів, їжі та вина теж вистачить на довго. Але там не було вдосталь прісної води. Мої роздуми раптом урвав передсмертний крик. Що таке насильницька смерть, я добре знав, адже бачив не одну, коли служив у військах герцога Кемберлендського. Я й сам був поранений під Фонтенуа. Але від цього крику в мене аж у серці похололо. Тоді я подумав, що загинув Джим Гокінс.
Досвід старого солдата цінний, але незрівнянно цінніший досвід лікаря. В нашій справі все вирішується миттєво. Тому я не зволікаючи вирішив повернутися на корабель і швидко опинився у човні.
На щастя, Гантер був чудовим веслярем. Ми щодуху помчали до протоки. Човен причалив до борту і ми залізли на корабель. Мої друзі були вражені. Сквайр сидів білий, як смерть. Він так переймався, що ми у небезпеці через нього. Один із матросів (вони й досі всі сиділи під вітрилом), теж виглядав блідим і засмученим.
— Цей матрос, — сказав капітан Смоллет, кивнувши на нього, вперше потрапив у такі перипетії. Він ледь не втратив свідомості, коли почув крик з острова. Ще трохи — і він наш.
Я розповів капітанові про свій план, ми обмізкували його детальніше і почали діяти.
Старому Редрутові ми дали три чи чотири заряджених мушкети і матрац замість бронежилета. Озброєний він стояв у коридорі між каютою і баком. Гантер підвів човен до корми, а ми із Джойсом заходилися накладати в нього порох, мушкети, сухарі, свинину… Далі поклали бочечку з коньяком і мою безцінну валізку з медикаментами.
Тим часом сквайр і капітан вийшли на палубу. Капітан викликав другого боцмана, бо він зараз був за старшого серед піратів.
— Містере Гандсе, — сказав він, — нас тут двоє, кожен має по два пістолети. Ми на місці пристрілимо будь-кого, хто подасть хоча б найменший знак.
Розбійники розгубились. Пошушукавшись, кинулися до переднього тамбуру, аби напасти на нас з тилу, але у вузькому коридорі їх зустрів Редрут з мушкетами, тож вони швидко повернулися назад. Хтось випхав голову злюка на палубу.
— Ану вниз, собако! — вигукнув капітан.
Голова зникла, і усі шестеро забились в якийсь кут і принишкли.
А наш човен тріщав по швах. Ми з Джойсом понакидали в нього всякої всячини. Самі спустились через кормовий ілюмінатор і, веслуючи так швидко, як тільки могли, мчали до берега.
Те, що ми пливли до берега вдруге, неабияк схвилювало вартових шлюпок. «Ліллібуллоеро» затихла знову. Ми огинали випнутий в море берег, а тим часом один з них покинув свій пост і побіг на острів. Спершу я подумав, що це хороший шанс, аби знищити їхні шлюпки, але побоявся, що Сільвер і його пройдисвіти можуть бути десь неподалік. Погнавшись за всім, ми могли втратити навіть те, що мали.
Діставшись місця нашої першої висадки, ми почали перетягувати усе з човна у свою фортецю. Ми нав'ючились так, мало пупи не надірвали, а таки перетягли боєприпаси до частоколу та поперекидали їх через нього. Охороняти залишився лише Джойс, однак із шістьма мушкетами. А ми з Гунтером повернулися до човна за наступною частиною вантажу. Працюючи без відпочинку, скоро ми перенесли все, що привезли з корабля. Джойс і Гантер залишилися в будівлі, а я, веслуючи з усіх сил, гнав назад до «Іспаньйоли».