Розділ 3
Чорна мітка
Обідньою порою я зайшов до кімнати капітана з ліками і прохолодним напоєм. Він лежав у тому самому положенні, в якому ми з доктором його залишили, тільки трохи вище. Він видався мені дуже кволим і водночас надто збудженим.
— Джиме, ти єдиний тут, хто чогось вартий. Пам'ятаєш, я завжди був добрим до тебе. Жодного місяця я не забув дати тобі чотири срібні пенси. А тепер бачиш, який я безпорадний, як мені кепсько, всі покинули мене! Ти ж принесеш мені скляночку рому, га, Джиме?
— Доктор… — почав було я.
Але хворий почав дуже сердито, хоча й слабким голосом, звинувачувати лікарів у всіх бідах світу.
— Лікарі — то непутящі нероби, — сказав він. — А цей ваш тутешній ескулап… ну що він знає про моряків? Я бував у таких краях, де спека, яку киплячій смолі, де люди валилися з ніг від Жовтого Джека, а від землетрусів земля ходила ходором, як море під час бурі. Що він може знати про мене?! Та я виживав на однім ромі. Ром заміняв мені і м'ясо, і воду, і жінку, і друга. Якщо я негайно не вип'ю рому, то почуватимусь нещасним старим кораблем, викинутим штормом на берег. Моя смерть буде на твоїй совісті. Хай йому грець, тому триклятому доктору…
І він знову довго лаявся.
— Ти бачиш, Джиме, як тремтять мої пальці, — продовжував він скиглити. — Я не можу змусити їх не тремтіти. Я не мав сьогодні жодної краплі в роті. Цей доктор — телепень, запевняю тебе. Якщо я не вип'ю рому, мені вважатимуться жахи. І знаєш що, дещо я вже бачив, їй-богу! Я бачив старого Флінта, він он там, у кутку, в тебе за спиною. Я бачив його як живого. А коли мені ввижаються жахи, я звірію, я ж дикий чоловік. Ти чув на власні вуха, як доктор казав, що одна чарка не вб'є мене. Я дам тобі золоту гінею за однісіньку чарчину, Джиме!
Він канючив щораз напористіше і я став непокоїтися, аби цього не зачув батько. В той день він почувався вкрай погано, і потребував цілковитого спокою. Та остаточно мене переконало нагадування слів доктора, що одна склянка капітану не зашкодить.
— Я не потребую ваших грошей, — відповів я, бо підкуп суперечив моєму розумінню гідності. — Краще віддасте борг батькові. Я принесу вам склянку. Першу і останню.
Я приніс йому склянку рому. Він жадібно схопив її і осушив до дна.
— От і добре! — вдоволено прохрипів він. Мені одразу полегшало. Послухай, друже, а доктор часом нічого не говорив про те, скільки я мушу валятися на цім ліжку?
— Щонайменше тиждень, — відповів я.
— Хай поб'є його грім! — скрикнув капітан. — Тиждень! Якщо я лежатиму тут тиждень, вони встигнуть прислати мені чорну мітку. Ці люди вже пронюхали, де я, ледацюги і ланці, які не змогли зберегти своє добро, а тепер зазіхають на чуже. Хіба так чинять справжні моряки? Я ж навпаки, бережливий, ніколи не пускав гроші на вітер і не маю бажання втрачати те, що накопичив. Я знову їх надую. Я покину цей риф і ще раз пошию їх у дурні. На цих словах він почав поволі підніматися, вхопився за моє плече так сильно, що я ледь не закричав від болю. Важко, мов були зі свинцю, його ноги опустилися на підлогу. А його палка промова сильно контрастувала з ледь чутним голосом.
Після того як йому вдалося сісти, він ще довго не міг вимовити жодного слова. Він трохи відпочив і зрештою сказав:
— Доконав мене ваш доктор… У вухах гуде. Допоможи мені лягти…
Та перш ніж я встиг простягти руку, він сам упав на ліжко і деякий час лежав мовчки.
— Джиме, — сказав він нарешті, — чи бачив ти сьогодні того моряка?
— Чорного Пса? — уточнив я?
— Та біс із ним, з тим Чорним Псом, — чортихнувся капітан. — Він дуже погана людина, але ті, що прислали його, ще гірші. Слухай уважно: якщо мені не вдасться забратися звідси і вони пришлють мені чорну мітку, знай, що вони полюють на мою скриню. Тоді сідай на коня… — адже ти їздиш верхи, так? — сідай на коня і жени щодуху… Мені вже байдуже… Жени хоч би й до цього чистьохи-доктора і скажи йому, щоб нагнав сюди усіх своїх псів — присяжних і суддів, і застукав моїх гостей на борту «Адмірала Бенбоу», всю банду старого Флінта, всіх до одного, усіх, хто ще живий. Я був першим штурманом старого Флінта, і тільки мені відомо, де є те місце. Він сам усе передав мені у Саванні, коли був при смерті, як оце зараз я лежу. Бачиш?! Але ти нічого не роби, аж поки вони не пришлють мені чорну мітку або поки знову не побачиш Чорного Пса, або моряка на одній нозі. Отого одноногого остерігайся найдужче.