Перед вечерею ми поховали старого Тома: зарили його тіло в пісок і постояли кілька хвилин простоволосі коло могили.
З лісу принесли великий оберемок хмизу, але капітан незадоволено буркнув, що завтра ми маємо працювати жвавіше. Потім кожен з’їв свою порцію шинки й запив її склянкою грогу. Сквайр, доктор і капітан вийшли на раду. Але, очевидно, і вони не змогли придумати нічого гарного. Припасів ми мали обмаль, а отже, наражали себе на ризик померти з голоду задовго до прибуття допомоги. Єдина наша надія – це перебити якнайбільше піратів, змусити їх спустити чорний прапор і пливти на «Іспаньйолі». З дев’ятнадцяти їх залишалося п’ятнадцять, причому двоє з них були поранені, і той, в якого поцілив сквайр біля гармати, мабуть, серйозно, якщо не смертельно. Ми мусили пильнувати як зіницю ока наших людей і відстрілювати піратів при кожній нагоді. До того ж ми мали двох надійних союзників: ром та згубний клімат.
Вплив першого вже позначився: до пізньої ночі з берега долинав п’яний лемент і пісні піратів (хоча ми перебували на відстані в півмилі). Що ж до другого, то лікар заставлявся на свою перуку, запевняючи, що не мине й тижня, як половина піратів звалиться з ніг від пропасниці, бо вони отаборилися біля болота й не мають ліків.
– Отже, – вів своє лікар, – якщо вони нас усіх не перестріляють відразу, їм незабаром доведеться повернутися на шхуну й узятися за старе ремесло – піратство.
– Це перший корабель, який я втратив, – пробуркотів капітан Смоллетт.
Я смертельно втомився, але довго таки крутився, перш ніж заснув наче убитий.
Усі вже давно повставали, поснідали й встигли наносити велику купу дров, коли я раптом прокинувся від несподіваного шуму й лементу.
– Білий прапор – знак перемир’я, – сказав хтось.
І відразу почувся чийсь здивований вигук:
– Це Сильвер, власною персоною!
Я схопився на ноги й, протираючи очі, побіг до однієї з бійниць.
Розділ XX
Перемовини із Сильвером
І справді, до частоколу наблизилися двоє піратів. Один із них розмахував білою ганчіркою, а інший – то був сам Сильвер – непорушно стояв поруч.
Ще тільки розвиднювалося – небо ясне й безхмарне, верхівки дерев рожевіли від сходу, а холод пробирав мене до кісток. Сильвер і його супутник стояли в тіні, по коліна у тумані, що виповзав із болота. Очевидно, клімат на острові був сирий, пропасний і нездоровий.
– Усі по місцях! – скомандував капітан. – Вони хочуть улаштувати нам пастку. – І крикнув піратам: – Хто йде? Стій, бо стрілятимемо!
– Ми з білим прапором! – крикнув у відповідь Сильвер.
Капітан стояв на ґанку, готовий щосекунди зникнути, якщо пірати здумають по-зрадницькому вистрелити.
Обернувшись, він віддав нам наказ:
– Лікарів загін – до бійниць. Лікар – до північної, Джим – до східної, Ґрей – на західний бік блокгауза. Решта залишаються внизу на чатах і заряджають мушкети. Хутко! І будьте уважні.
Потім він звернувся знову до піратів:
– Чого ви хочете від нас із вашим білим прапором?
Цього разу відповів не Сильвер, а інший пірат:
– Капітан Сильвер, сер, запрошує вас приїхати на шхуну й укласти перемир’я.
– Капітан Сильвер? Не чув про такого. Хто ж він? – запитав капітан Смоллетт і додав напівголосно: – От як! Він уже капітан. Швидке підвищення!
– Це я, сер, – відповів Довгань Джон. – Команда обрала мене капітаном після вашого дезертирства, сер. – (На слові «дезертирство» Сильвер зробив особливий наголос.) – Але ми готові підкоритися, якщо узгодимо умови перемир’я. Дайте мені слово честі, капітане Смоллетт, що не почнете стрілянину, поки я відходитиму від частоколу.
– У мене немає ні найменшого бажання розмовляти з вами, – відповів капітан Смоллетт. – Якщо ви хочете почати перемовини, можете йти сюди. Але якщо ви замислили зраду, стережіться!
– Годі, капітане! – зі сміхом крикнув Довгань Джон. – Одного вашого слова цілком достатньо. Ми обоє джентльмени й можемо довіряти один одному.
Ми бачили, як пірат із білим прапором намагається відмовити Сильвера. І він чинив правильно, беручи до уваги не дуже люб’язний капітанів тон. Але Сильвер тільки розсміявся у відповідь і ляснув його по плечу, ніби сама думка про небезпеку видалася йому безглуздим жартом. Він наблизився до частоколу, перекинув спочатку свою милицю, а потім із надзвичайно спритністю переліз сам.