Не дивно, що лікар відповів Сильверу досить грубо:
– Може, п’яні, а може, марять у лихоманці.
– Можливо, сер, – відповів Сильвер, – але нам байдуже.
– Авжеж, ви навіть не сподівайтеся, що я вважатиму вас гуманною людиною, – мовив з усмішкою лікар, – тому моя відповідь, певно, здивує вас. Якби я мав впевненість, що всіх їх здолала пропасниця, то не забарився б, ризикуючи своїм життям, вирушити до них на порятунок.
– Прошу вибачення, сер, але ви б вчинили вкрай нерозважно, – заперечив Сильвер. – Вони убили б вас і край. Я відданий вам тепер душею й тілом і не хотів би, щоб ваша компанія втратила таку людину, як ви, тим більше що я маю багато за що вам дякувати. Але ці люди не стримали б свого слова, навіть якби й хотіли. Вони взагалі не вірять слову честі.
– Ми знаємо, як ви вмієте тримати своє слово, – буркнув лікар.
Іншим разом ми почули віддалені постріли й вирішили, що пірати полюють. На раді ми постановили залишити їх на острові, що дуже потішило Ґрея та Бена Ґанна. Ми залишили їм запаси пороху й куль, солонини, ліків й інших необхідних речей, інструменти, одяг, парусину, мотузки й, за наполяганням лікаря, тютюн.
Скінчивши всі справи на острові, завантаживши золото й запаси прісної води й солонини на випадок тривалого плавання, ми одного ранку знялися з кітви й вийшли з Північної бухти під тим самим прапором, який капітан взяв зі шхуни й підніс над блокгаузом.
Троє піратів, очевидно, спостерігали за нами уважніше, ніж ми думали. Коли, виходячи з протоки, ми наблизилися до Південного мису, то побачили, що вони стоять навколішки на піску і з благанням простягають до нас руки. Звісно, ми залишали їх на острові з важким серцем, але іншого виходу не було. Вони могли ще раз зчинити бунт на кораблі, а везти їх в Англію, де на них чекала шибениця, було б надто жорстоко. Лікар крикнув їм, де ми залишили запаси, але вони й далі викрикували благання не залишати їх на погибель на цьому жахливому острові.
Насамкінець, бачачи, що шхуна віддаляється, один із піратів підхопився, скинув мушкет і вистрілив. Куля просвистіла над головою Сильвера й порвала грот. Ми зрозуміли, що варто бути обережнішими й не витикатися через борт. Незабаром пірати, та й сам мис щезли з очей. До полудня, на мою превелику радість, і вершина Острова Скарбів розчинилася в блакитному тумані.
Нас було так мало, що працювати доводилося не присідаючи. Тільки капітан лежав на матраці біля корми й віддавав накази. Він видужував, але потребував спокою. Ми тримали курс до найближчого порту іспанської Америки, щоб узяти новий екіпаж: без нього дістатися до Англії нам навряд чи було під силу. Нас і так добряче порвало в морі, ми падали з ніг від перевтоми.
Сонце вже скотилося до обрію, коли ми нарешті ввійшли в мальовничу закриту гавань, і нашу шхуну негайно ж оточили човни негрів, мексиканців, індіанців і метисів, що продавали фрукти й овочі та пропонували попірнати за кинутими у воду монетами. Добродушні усміхнені обличчя, особливо негритянські, незвичайно смачні тропічні фрукти й, головне, вогні міста, – все це було так чудово, що ми швидко забули про похмурий Острів Скарбів.
Лікар і сквайр вирішили провести вечір у місті й узяли мене із собою. Там ми познайомилися з капітаном англійського військового судна, вирушили до нього на корабель і так засиділися на гостині, що повернулися на «Іспаньйолу» аж на світанку.
Бен Ґанн зустрів нас на палубі й зі своїми кривляннями повідомив, що Сильвер зник. Ґрей зізнався, що сам допоміг йому сісти в човен, бо щиро вважав, що всім нам загрожує небезпека, «поки на борту залишається цей одноногий диявол».
Але Сильвер утік не голіруч: він проламав перегородку й поцупив один мішок із золотом – триста чи чотириста гіней, які йому стануть у великій пригоді. А ми були задоволені, що так дешево його збулися.
Мені залишається сказати небагато. Ми набрали новий екіпаж і благополучно повернулися додому. «Іспаньйола» прийшла в Бристоль саме тоді, коли містер Блендлі вже заходився споряджувати нам судно на допомогу. Нас залишилося п’ятеро з колишнього екіпажу. «Пий, і диявол тебе доведе до кінця» – це пророцтво виправдалося щодо решти. Утім, «Іспаньйола» виявилася щасливішою за те судно, про яке співали пірати: