Канае чекав кінця вечері і, знічев'я посмоктуючи цигарку, все думав, як би повести розмову далі.
— А я до вас з одним проханням…
Мотоко відсунула чашку і, спираючись ззаду обома руками на татамі, глянула на гостя.
— Будь ласка, дайте й мені цигарку.
Тими словами вона ніби просила вибачення — до такої поведінки Канае звик уже давно. Вона завжди казала те, що в неї було на думці, і навіть тоді, коли розуміла, що чинить зле, не могла притримати язика.
— Оце вже лінощі! Свої ж цигарки маєте,— дорікнула Аяко, прибираючи посуд і не підозрюючи, що після наступних слів Мотоко їй доведеться тікати з тацею в коридор.
— То яке у вас прохання? Може, хочете повінчатися з Ая-тян? — запитала Мотоко, зі смаком пихкаючи цигаркою. Канае спочатку отетерів, а тоді зареготав:
— Та ні, в мене до вас службова справа.
— А жаль. Дарма зволікаєте з освідченням,— сказала вона без жодного натяку на жарт, проводжаючи очима постать Аяко.
— Хіба про це мова?
— Ні, але…
— І чого ви втручаєтеся в чужі справи?
Мотоко спокійно посмоктувала цигарку. На її обличчі годі було прочитати щось певне.
— Я хотів поговорити про обкладинку для книжки
— А що, хіба вона вже написана?
Канае сів зручніше і почав запально розповідати:
— Ви знаєте, я дуже винен перед вами. Річ у тому, що Сінсаку Йосіда не зміг вчасно подати рукопису, і довелося перегравати заново. А тому мені незручно перед вами.
— Було б чим хвилюватися! Ви ж сказали, щоб я не починала, поки нема рукопису.
— Справу цю піднято наново, обговорено на видавничій нараді й вирішено укласти книжку із статей, замовлених в окремих авторів, а Сінсаку Йосіді доручити їх редагування. Художнє оформлення залишається за вами, Моегі-сан.
— Он як…— Мотоко взяла ще одну цигарку зі столика й запалила, а тоді додала: — Трохи непевна справа. Ви можете сказати, ця книжка побачить світ чи ні?
— На жаль, у видавничому ділі так споконвіку ведеться, бо для нього і автор, і художник — це лише своєрідне знаряддя праці.
— Ну що ж, хай зостанеться в силі наша попередня домовленість. До речі, в мене є питання щодо цієї книжки…
Канае збирався щось уточнити, але в той час у кімнату повернулася Аяко з чисто вимитим посудом на таці. Збагнувши, що розмовляють не про неї, вона жваво спитала:
— Сома-сан, вас знову картали?
— Та начебто. А ви б мені не допомогли?
Аяко поставила чашки в буфет і присіла біля подруги. Мотоко прибрала байдужого вигляду і спокійно палила цигарку.
— То що вас хвилює? — перепитав Канае.
— Отже, завдання виявилося непростим? Може, я неясно висловлююсь…
— Хочете сказати, що я недооцінив його важкість? Ну гаразд, розповідайте, що ви про це думаєте.
— Постараюсь…— Мотоко роздушила в попільничці недопалок і вже без зупинки повела далі: — Коли я нещодавно заявила, що справа непевна, то мала на увазі сумніви щодо видання цієї книжки. Про її зміст ні в колишньому, ні в теперішньому варіанті я не маю уявлення. Але, не зачіпаючи питання про вигоду, вважаю, що книжка ця потрібна. Точніше, вона повинна бути корисною. І не має значенення, вийде книжка у світ до річниці атомного бомбардування чи пізніше. У ній мусять знайти відображення наші роздуми про те, в чому полягає цінність миру. Ми маємо утверджувати наше до нього ставлення. Та коли вагаються — видати чи ні,— то це означає, що не вистачає запалу, правда?
— Цього разу її вже опублікують. Тільки от дивно: коли раніше я повідомив, що з деяких причин її видання затримується, вам, здається, було однаково.
— А що ж тоді можна було вдіяти? І таке в житті буває. Тепер же внесено нові зміни, і мені закортіло вас покритикувати.
— Річ у тому, що видавництво хоче мати зиск від книжки. Увесь запал іде на те, щоб з'ясувати, буде на неї попит чи ні.
— Он що!
Її очі, завжди переповнені тьмяним світлом зневаги, раптом заблищали. Канае ще не встиг збагнути, що все це віщує, як Мотоко накинулася на нього:
— Отже, ви, Сома-сан, працюєте у видавництві, для якого найголовніше — це вигода, і думаєте, що зможете випустити прибуткову книжку? Невже і „Шлях до миру” належить до таких? Я гадаю, що подібна книжка напевно знайде широкий попит, бо проблема миру зачіпає кожну людину. Крім того, мені здавалося, що передусім ви самі гаряче зацікавлені в збереженні миру і тому бажаєте виходу цієї книжки. Може, я помилилася?
— Звичайно, зацікавлений,— ображено відповів Канае.— А то чого б я так старався, щоб вона мала пристойний вигляд, і саме у вас замовляв художнє оформлення? Та, нажаль, Йосіда-сан не подав рукопису…
— А чи це не означає, що вам не ви вистачало завзяття?
„Ого, читає нотації, як головний!” — зітхнув Канае.
— Чого ви нападаєте на Сома-сана? — втрутилася Аяко, та Мотоко не звернула на неї уваги. Вона не спускала з гостя своїх блискучих очей.