— Правда, гарно? — проказала М., зупинившись і поглядаючи на той бік річки. З тротуару було видно як на долоні чорну водяну бистрінь, світло на тому березі і його мерехтливе відображення в річці. Був по-весняному теплий вечір, від води тягло прохолодою. Небо заволокло хмарами і крізь них не проглядала жодна зірка. До запаху води домішувався дух трав, що росли на скелястих берегах.
— Нема тут нічого гарного,— як завжди, випалив С., утупившись очима в простір.
— Чому? А хіба не гарно виблискує відбите на воді світло?
— Ні,— повторив С. Його щось дратувало. І чого це він завів її сюди, в це непривітне місце, якщо йому не до вподоби мерехтіння світла на воді? Краще було б знайти якусь кав'ярню чи бар.
— А взагалі такі, як ви, С.—сан, люті вороги літератури та мистецтва, помічають навколо себе красу? — кепкуючи, спитала М. Вона сподівалася негативної відповіді, але помилилася, бо С. одразу відповів:
— Помічають.
— У чому?
С. мовчав, і в темряві М. не бачила виразу його обличчя. Через якийсь час він тихо сказав:
— Наприклад, у вас.
М. ніби й не чула цих слів,— здавалось, вони пролетіли крізь її свідомість і канули в воду. Якби С. назвав квіти або море, вона б ще зрозуміла. А сказати: „Наприклад, у вас…” Хай би вже хтось інший це сказав. А то ж сатурнієць.
М. голосно засміялась, але й цей сміх поглинула річка.
— Що ж тут смішного?
— Все смішне. Ви жартуєте.
— Та ні, не жартую.
Вона перестала сміятись й повернулася до співрозмовника. У пітьмі його обличчя здавалося печальним. Але що в нього справді на душі, М. не знала. А запитати, що ж красиве, вона не поспішила. І саме тоді С. раптом розповідати:
— Я сказав, що в цій річці нема нічого красивого, бо в уяві бачу, як по ній пливуть людські тіла. Зараз вечір, береги погано видно, та, звісно, трупів уже нема. Мирно виблискує відбите на воді світло, але перед моїми очима постає те, колишнє, видовище. Тоді ця річка несла разом із сміттям трупи людей, коней і собак. Вода була перемішана з кров'ю й нафтою. „Що це за химера? Це неймовірно!” — кричав я. І кричав би й досі, якби не втомився. Втомились і мої очі, дивлячись на трупи в річці. Але якщо крик я зумів приглушити, то перед зором виявився безсилим. Я вже не дивився, а воно само лізло мені в очі. Коли ходжу по місту й чую, що, мовляв, Хіросіма воскресла, зажила мирним життям, покращала, то в моїй уяві на теперішній краєвид напливає, наче в кіномонтажі, ота жахлива картина. Дивлюсь на густу крону зелених дерев, а ввижаються мені їхні обвуглені стовбури. Замість нових будинків бачу їхні понівечені залізні кістяки. Звертаю погляд у небо — і бачу грибоподібну хмару. В цьому місті загинуло двісті тисяч людей. Мені здається, ніби вони блукають його вулицями. Плюскіт води в річці нагадує мені їхні голоси.
М. задрижала, тільки не від вечірнього холоду. І щоб підбадьорити співрозмовника, вона докинула:
— І хоч у серпні буде вже п'ята річниця тої трагедії, ніхто з нас про неї не забуде.
— Не забуде. Але пам'ятати й бачити її перед очима — це не все одно.
— Може, вас переслідують галюцинації?
— Та хто його зна. Одним словом, щось у мене всередині надломилося. І чимдалі той надлом стає страшнішим. А ви не помічаєте чогось такого за собою?
— Як вам сказати?..
— Мабуть, з вами такого ще не траплялося. А тому ви красиві. Та нікому з нас не минути відчаю. Я теж намагався забути про той вибух, викинути його з голови. Однак поступово, всупереч моїй волі, він постав перед моїми очима. Колись і вас таке чекає.
— У вас думки — як у старого діда. А ви ж студент. Наскільки ви старші за мене?
— До чого тут вік? Ось Р. заробляє на тому, що водить іноземців і показує на цій землі шрами, що залишила по собі атомна бомба. Торгує вроздріб миром, як той нав'язливий продавець бананів. А мене повчає: ти молодий, а тому гарячий. Оглядають американці скелет Торгової палати, розмовляють у лікарнях з жертвами атомного бомбардування, та чи багато їх виступило за мир? Хіба презент Трумен не дав розпорядження комісії по атомній енергії розгорнути дослідження, спрямовані на створення водневої бомби? А про наслідки опиту громадської думки інститутом Геллапа ви знаєте?
— Не дуже.
— Так от, за виробництво водневої бомби висловилося шістдесят відсотків опитаних американців, а проти — ледве чотирнадцять. Неймовірно, але це факт. І хоч би скільки разів ми нагадували про небезпеку атомної війни, людям, які не бачили того жаху на власні очі, нас не зрозуміти. А я бачив це страхіття. -Атож. І я бачила.